Шлях Пьера Безухова на щастя. Щоб жити чесно, треба рватися, плутатися, битися, помилятися, починати й кидати, і знову починати й знову кидати, і вічно боротися й втрачати. А спокій-щиросердечна підлість. Л. Н. Толстой Життя великого письменника Л. Н. Толстого складалося з моральних шукань
Все життя він повторював ту саму молитву:”Господи! Навчи мене жити!” Романи свідчать про нескінченну щиросердечну боротьбу письменника. Задумавши писати роман про декабриста, що повернувся з посилання, він зрозумів, що для розкриття внутрішнього миру
Головним завданням Толстого було розкриття внутрішнього життя героїв.”Люди, як ріки…”,-говорив він, підкреслюючи цим порівнянням неосяжність, складність людської душі, мінливість і безперервний розвиток внутрішнього життя
Духовна краса улюблених героїв Лева Миколайовича проявляється в безперервній внутрішній боротьбі думок і почуттів, у безустанних пошуках сенсу життя, у мріях про діяльність для користі народу. На Пьера, якого
Чому присвятити життя? “Він так всіма силами душі своєї завжди шукав одного:бути цілком гарним”,-ці слова Пьера, сказані про Андрія Болконском, ставляться й до самому Пьеру.
Уперше зустрічаючись із ним у салоні Шерер, ми почуваємо, що цих незграбних парубків, як сторонній предмет, не у своєму середовищі, виглядає досить безглуздо. Він занадто щирий і природний, щоб приховувати свої почуття за непроникною маскою й стримувати емоції. Він не захищений від помилок і, як багато молодих людей того часу, захоплюються Наполеоном
А захищаючи перед затятими монархістами ідеї французької революції, він заходить так далеко, що зовсім уже не вписується в це зарозуміле, що презирливо ставляться до всього суспільство, і Ганна Шерер змушена впхнути Пьера в потрібні рамки. У відмінності від нього Андрій Болконский уже утомився від усього й прагне на війну, сподіваючись знайти там застосування собі й зробити подвиг, добути славу собі, а, отже, і батьківщині. Зі стримано презирливою посмішкою проходжується він між опостылившими йому людьми, лише зустрівши Пьера, він стає небагато тепліше й доброжелательнее.
Почуваючи себе досить незатишно в салоні Ганни Шерер, Пьер витрачає свої сили на розгул у компанії Долохова й Курагина, де “золота молодь”веселиться, як їй завгодно, доходячи до нерозсудливості. Описуючи розваги молодих людей, Толстой мимоволі порівнює їх із приміщенням, у якому вони збираються
Спочатку цей зал, освітлений багатими люстрами, блискає своєю вишуканістю, білизною й багатством. Столи, покриті білими, накрохмаленими скатертинами, ломляться під вагою акуратно, строго симетрично розставленого срібного посуду. З иголочки одягнені молоді люди розсідаються за столи.
Але через півгодини кімната в щось, дуже схоже на хлів. Молоді люди, відкинувши всі пристойності, п’ють вино, закушуючи його жирним м’ясом, сперечаються, ставлять об заставу
Сам Долохов, посперечавшись, що вип’є пляшку вина, коштуючи на карнизі, уже виграв суперечку й прийнявся за нову розвагу. Але коли Пьер вирішив випробувати себе, його зупинили й заспокоїли. Цим письменник хотів підкреслити, що Пьера любили й поважали… Парубок метається, помиляється, робить одну з найстрашніших помилок зв’язує своє життя з Элен.
Скориставшись його дитячій безпорадністю в питаннях шлюбу, його женили на холодній Элен.
Але шукає щастя в подружнім житті й не знаходить його. Пошуки правди приводять його в масонську ложу. Пьеру здається, що в масонстві він знайшов втілення своїх ідеалів.
Думка про вдосконалювання миру й самого себе охоплює його. Ідеї братерства, рівності й любові найбільше залучають парубка вмасонстве.
Він хоче діяти, приносити користь людям. Насамперед він вирішує полегшити доля кріпаків. Але святенництво й лицемірство проникнули й у середовище масонства
Немає й особистого щастя. У житті його наступає смуга розчарувань в особистому щасті, у суспільних ідеалах. І знову помилки… Намагаючись знайти своє місце, він їде на Бородіно й волею случаючи виявляється на самому головному й небезпечному редуті. Пьер радий будь-якій роботі:тягати ящики, допомагати пораненим
Виглядає він дуже безглуздо, але симпатії солдатів все-таки звернені до нього. Вид бойні приводить його в жах:”Ні, тепер вони залишать це, тепер вони жахнуться того, що вони зробили!” Всім своїм видом і щиросердечним сум’яттям виражає Пьер всю антигуманну сутність війни. Залишившись у Москві, він знову зіштовхується з жахами війни. Тоді Пьер вирішує вбити Наполеона, бачачи в цьому своє призначення
Але розуміє незабаром, що Наполеон недоступне й убити його неможливо. Рятуючи дівчинку з вогню пожежі, Пьер попадає в полон, де намагається зрозуміти цих людей, які звикли спати в пилу, віддавати останнє, не залишаючи собі самого потрібного. Духовні й фізичні страждання навчили Пьера цінувати життя й маленькі її радості.
Зустріч із Платоном Каратаевым, що являє собою узагальнений селянський образ, багато в чому міняє відношення Пьера до життя. Платон змінює свідомість Пьера своєю народною мудрістю, дає йому можливість зрозуміти інше світовідчування, не засноване на злій владі й жорстокості
Те, що говорить Каратаев, узагальнено, як особливий дух правди й краси. Любов Наташи походить на нагороду Пьеру за всі позбавлення й щиросердечні мучення. Наташа, немов ангел, входить у його життя, опромінюючи її теплим, ласкавим світлом.
Нарешті Пьер знайшов своє щастя в сімейному житті. Але шукання його ще не скінчилися
Шлях до правди занадто важкий. Пьера не розуміють, але він не отчаивается, а доводить правоту своїх прогресивних ідей. Між Платоном Каратаевым і Безуховим стіна, визнана Пьером. Але в родині часто згадують цього доброго, милого людини
Пьер постійно звертається подумки до нього, запитуючи себе:”А як би надійшов він?” Микола Болконский любить Пьера, ми почуваємо, що він продовжить справу Пьера, про що свідчать його слова наприкінці роману:”Так, я зроблю те, чим би навіть він був задоволений…” Він-Це Андрій Болконский, дух якого вселився в душу хлопчика, схвалюючи його й Пьера.#
(2 votes, average: 4.50 out of 5)