Проблема Одіссея – “ненависний безсмертним богам”, так називає його Еол. Чому ненависний? Можливо, тому що він поставив себе на один рівень з богами? Конфлікт з Посейдоном та його сином Поліфемом – це конфлікт людини з безжальною і жорстокою природною стихією, набагато сильнішою і непередбачуваною, та тупою несправедливою силою і обмеженим, майже не розвиненим розумом. Разом з тим людина весь час намагається довести свою силу, витривалість, першість у оточуючому світі.
Вірогідно, основний конфлікт поеми Гомера “Одіссея”
Що, повашому, спинило Еврілоха від відвідин дому чарівниці? Спочатку” воїни почули “спів милозвучний” (“ткала вона за верстатом великим”), спів зачаровував, для чоловіків жінка чи богиня, що мала такий чудовий голос, здавалася безпечною. Здебільшого вони звикли приймати виклик жорстокої, грубої войовничої сили (пригадаймо, що нашим мандрівникам випали великі випробування у кровопролитті Троянської війни, у протистоянні морській стихії, у страшного кіклопа
Спів і ткання Кіркеї сприймаються як своєрідні тенета, павутиння, яким вона обплутує, як павук, свої жертви, робить їх необачними й безвільними. Наступний крок – чарівниця постає як гостинна господиня. Проте знаки її підступності вже були на виду у подорожніх – це “леви з вовками гірськими злим заворожені зіллям”, на яких звернув увагу лише Еврілох і, “відчувши лукавство, іззаду лишився”.
Кіркеї важливо отримати моральну владу над людиною, показати її безпомічність (вона змушує істот, що зберегли людський розум, вести тваринний спосіб життя і усвідомлювати своє безвихідне становище, “у багнюці валяючись завжди”), вона залишає їм сльози й страждання. Вірогідно, це тішить чарівницю, вона отримує від цього задоволення як мисливець, у пастку якого потрапила здобич. Є дійсно щось павуче у діях чаклунки.
З якою метою Гомер майже дослівно повторює ситуацію нещастя, яке спіткало розвідників, вустами Еврілоха. Це один із найважливіших прийомів епосу Гомера – використання повто’рів з метою уповільнення дії. Стан Еврілоха, його сльози, ридання, втрата на певний час можливості говорити лише підкреслюють рівень небезпеки, у яку потрапили супутники Одіссея.
Ми вже відзначали у віршуваннях давніх греків всевладність Долі. Можливо, Кіркея також знаходиться під владою Долі: “Мабуть, ] є Одіссей ти бувалий, – про те, що він прийде, кілька разів злотожезлий казав мені світлий дозорець. Ідучи з Трої, на чорнім швидкім кораблі він прибуде.”.
Від фіванського провидця Тіресія, чий дух терзався у Аїді, Одіссей дізнається про причини своїх нещасть, пов’язаних з осліпленням Поліфема, улюбленого сина бога морів Посейдона. Проте причина випробувань не тільки у гніві бога, а й у самих людях. Тіресій попереджає, що сам Одіссей та його супутники мають стримувати свої бажання, не здійснювати безумних вчинків.
Провидець говорить Одіссеєві про острів Тринакрію, де пасуться священні бики бога сонця Геліоса, саме до нього мають причалити кораблі Одіссея. Шлях до Ітаки буде сповнений небезпек, але всі дістануться живими батьківщини, якщо не піднімуть руки на священних тварин Геліоса, якщо ж ні, то загинуть усі супутники героя, а сам він ніколи не матиме щастя і спокою, навіть повернувшись до берегів вітчизни.
І кінець стражданням настане лише тоді, коли зустріне Одіссей людей, що ніколи не бачили моря і приймуть весло, яке він нестиме на своєму плечі, за лопату. Гекатомби на честь Посейдона мають примирити всевладного бога з Одіссеєм, і тоді у шані, багатстві і спокої він доживе до глибокої старості. На віщування Тіресія Одіссей відповідає, що він прийме все, що призначене йому богами.
В Аїді Одіссей зустрічається з душею померлої вже на той час матері та багатьох героїв Троянської війни. Дивно, що вони його впізнають і вступають у розмову, тільки напившись крові жертовних тварин, зарізаних Одіссеєм на честь Аїда та Персефони.
Шлях Одіссея знову з Аїду лежить до острова Еї, де Кіркея застерігає його про небезпеки, які очікують на нього на острові сирен та біля смертоносних скель Скілли та Харибди. Проте повернення пов’язане ще й з необхідністю поховання Ельпенора, що необачно оступився й зламав собі шию вже після звільнення супутників Одіссея від чар Кірки (в цьому епізоді чітко прослідковується дотримання традицій останньої данини померлим.)
Людина самотужки не завжди в змозі опиратись Долі, вона стає приреченою. Але сльози Одіссея це не прояв слабкодухості, а швидше свідчення вірності родині і батьківщині, свідчення невимовних душевних страждань, які відомі лише смертним. Потрібне втручання божественних сил, щоб змінилась ситуація. І дійсно, Афіна Паллада просить батька, громовержця Зевса, допомогти її улюбленцеві.
Волю Зевса оголошує німфі Калісто Гермес. Знову Гермес! .
Воля богів виконана! Німфа Каліпсо відпускає Одіссея, та перш ніж досягти обіцяної землі – острова Схерії – де живуть любі богам феаки, Одіссей знову потрапляє у пастки Посейдона, який ніяк не може вгамувати свою лють. Як ви думаєте, чому в одних випадках боги допомагають людині, а в інших перешкоджають та намагаються її знищити?
Обгрунтуйте свої висновки.
Ось нарешті благородні феаки допомагають Одіссеєві дістатись берегів рідної Ітаки, хоча самі були за це поглинуті пучиною моря. В цей час женихи замислили зле проти Телемаха, а Пенелопа вирішує припинити розорення, влаштувавши змагання женихів у стрільбі з Одіссеєвого лука.
Женихи багато днів і ночей спустошували багатства Одіссеєвого дому та змушували терпіти невимовні страждання його дружину та сина. Поміркуйте, чому перед тим, як здійснити помсту, про яку ми дізнались з щойно прочитаного епізоду, Одіссей наказує своїм слугам замкнути всі двері та ворота, а також замкнути всі входи та виходи на жіночу половину й наказує своїй няні Евріклеї слідкувати за тим, щоб всі жінки в домі поводились дуже тихо? Одіссей влаштовує пастку женихам, він замикає простір, щоб не було можливості уникнути покарання.
Це жорстока чоловіча справа.
У перекладі В. А. Жуковського російською мовою ми читаємо: “Он же, покуда є ще оставались пернатые стрели, Каждой стрелой в одного из врагов попадал, не давая Промаха; друг подле друга валяся, они издыхали”.
Після кривавого бенкету Одіссей наказує своїм слугам прибрати трупи та вимити все у будинку, що було залите кров’ю. Проте він не задовольнився тільки наведенням чистоти, а ще й здійснив обкурювання очищувальною сіркою.
Простір зали між Одіссеєм і Пенелопою символізує недовіру героїні. Одіссея так довго не було вдома, його доля так довго була оповита таємницею, що Пєнєлопа боїться ще більших розчарувань, якби подорожній дійсно виявився кимось з богів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)