На Щуку хтось бомагу в суд подав, Що буцімби вона такеє виробляла. Що у ставку ніхто життя не мав:
Того заїла в смерть, другого обідрала. Піймали Щуку молодці Та в шаплиці (1) Гуртом до суду притаскали,
Хоча чуби й мокренькі стали. На той раз суддями були Якіїсь два Осли, Одна нікчемна Шкапа Та два стареньких Цапа – Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий. За стряпчого (2), як завсігди годиться. Була приставлена Лисиця… А чутка у гаю була така.
Що ніби Щука та частенько. Як тільки зробиться темненько, Лисиці й шле – то щупачка
Або линів гарненьких… Чи справді так було, чи, може, хто збрехав (Хто ворогів не мав!), – А все-таки катюзі, Як кажуть, буде по заслузі. Зійшлися судді, стали розбирать: Коли і як воно, і що їй присудити?
Як не мудруй, а правди ніде діти. Кінців не можна поховать… Не довго думали – рішили – І Щуку на вербі повісити звеліли. – дозвольте і мені, панове, річ держать, – Тут обізвалася Лисиця. – Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать І щоб усяк боявся так робити, – У річці вражу Щуку утопити! – Розумна річ! – всі зачали гукать. Послухали
(1) Шаплик – посудина з ручками для носіння рідини. (2) Стряпчий – адвокат, захисник обвинуваченого в суді. (3) Щупачок, щупак – самець щуки.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Байка “Щука” Л. Глібова – гостра сатира на несправедливий суд, у якому нікчемні судді могли засудити безневинну людину. Такі шахраї, як лисичка, за хабарі вміють повернути справу на користі кривдника, ввести в оману суддів. І донині часто користуються крилатим висловом із байки – “І щуку кинули у річку”, – коли хочуть сказати, що замість заслуженого покарання хтось потрапив у свою рідну стихію, у звичну обстановку й уникнув відповідальності за свої ганебні вчинки, за злочини.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)