Швосені, зиму й піввесни на радіо “Вежа”, що в Івано-Франківську, існувала програма “Щоденник”. Щоденником її можна було назвати лише тому, то програма виходила щодня, крім суботи й неділі. І придумувати трихвилинну оповідь доводилося постійно.
Коли укладалася книжка, я мав можливість цілковито переінакшити її, дописавши щось таке, про що не говорив, але хотів би сказати. Про те, як… Але про це буде вже інша книжка. Ця залишиться відкритою – випадковою, недовершеною, готовою прийняти щось інше.
Бо зроблена вона лише для
Ось один із весняних записів.
Міські мешканці звикли оцінювати погоду й різні природні явища лише з огляду на їх зручності та вигоди. Селяни, землероби, садівники, лісівники й пасічники мислять трохи ширше – не про себе, а про звірів, комах, дерева, бруньки, пагони, цибульки, зерна, квіти, листя, плоди, ягоди і коріння, якими вони опікуються. Зрештою, опікуються лише для того, щоб з’їсти самим або віддати тим, хто живе в містах і погоду оцінює лише з огляду на власні вигоди. У цьому завуженні світогляду причина найбільших
Але так є споконвіків, і виявляється, що ті поодинокі люди, які чують спів трави, просто не можуть і вже ніколи не зможуть переконати зважати на нього тих, хто цього співу не чує.
Позавчорашній сніг сприймався по-різному: як неприємність, вибрик, жарт, радість, ускладнення, перешкода, безсенсовість,
Абсурд, фрагмент, який нічого, урешті, не значить і, крім кількох відкладених рейсів, нічого не змінює. Все одно вже весна, і цей короткочасний сніговий бунт угамується через кілька днів. Сніг випав, отже, позавчора, а через кілька днів, тобто сьогодні, по ньому залишилися тільки сліди.
Здається, він справді нічого не змінив.
Однак таке твердження правильне лише в системі координат людської – антропоцентричної – логіки. Насправді два дні снігу врятували ціле плем’я, ціле військо Божих істот.
Цей маленький мужній і прекрасний народ уже знемагав від людської навали. Щодня його найкращих чоловіків, найвродливі-ших жінок із ненародженими дітьми, його найбільших мудреців убивали людські руки, а тіла вивозили до міста і там на площах виставляли на повільне тління. Люди руйнували їхні оселі, випор-пували із землі їхні скарби, міняючи на гроші для дешевих розваг.
День снігопаду й кілька днів укритої снігом землі дали можливість цьому народові перепочити. За короткий час, відпущений до нового наступу людей, лісові племена крокусів, підсніжників і пролісків встигли вже багато. Одні з них скинули в грунт запліднене насіння, інші відмерли, урятувавши цим самим підземну багаторічну цибульку від знищення, а переважна більшість просто перестала бути привабливою і через це позбулася незахищеності.
Тож дводенний сніг наприкінці березня не був марним. Можливо, завдяки йому на другу весну маленьке плем’я зможе скликати нове велике військо.
427 слів За Т. Прохаськом
(2 votes, average: 3.50 out of 5)