Жили собі дід і баба. У них була внучка Маша. Зібралися раз дівчатка в ліс по гриби та по ягоди. Кличуть із собою й Машу.
– дідусю, бабусю,- каже Маша,- пустіть мене в ліс з подружками! Дід і баба кажуть: – Іди, тільки від подруг не відставай, а то заблудишся. Прийшли дівчатка в ліс, почали збирати гриби та ягоди. От Маша – деревце за деревце, кущик за кущик – і відійшла геть-геть од подруг.
Почала вона гукати, почала їх кликати, а дівчатка не чують, не обзиваються. Ходила, ходила Маша лісом – зовсім заблудилася. Зайшла вона в далеку глушину,
Постукала Маша в двері – не відповідають. Торгонула вона дверима, а вони й відчинилися. Увійшла Маша в хатину, сіла коло вікна на лаві. Сидить і думає: “Хто ж тут живе?
Чому нікого не видно?..” А в тій хатині жив величезний ведмідь. Тільки його тоді дома не було. Повернувся ведмідь увечері, побачив Машу, зрадів. – Ага,- каже,- тепер не пущу тебе!
Будеш у мене жити. В печі топитимеш, кашу варитимеш, мене годуватимеш. Посумувала Маша, погорювала, та нічого не вдіє. Стала вона жити у ведмедя в хатині. Ведмідь на цілий день піде в ліс, а Маші наказ дає – нікуди без
– А якщо підеш, однаково піймаю і тоді вже з’їм! Почала Маша думати, як їй від ведмедя втекти. Кругом ліс, в який бік піти – не знає, спитати немає в кого…
Думала вона, думала і придумала. Приходить одного разу ведмідь з лісу, а Маша й каже: – Ведмедю, ведмедю, пусти мене на один день у село: я бабі та дідові гостинця понесу. – Ні,- каже ведмідь,- ти в лісі заблукаєш. давай гостинці, я їх сам однесу. А Маші того тільки й треба! Напекла вона пиріжків, дістала великий-пре-великий короб і каже ведмедеві:
Ось дивись: я в цей короб покладу пиріжки, а ти однеси їх дідові та бабі. Та гляди: короб по дорозі не одкривай, пиріжків не виймай. Я на дубок вилізу та за тобою слідкуватиму. – Гаразд,- відповідає ведмідь,- давай короб!
Маша каже: – Вийди на ганочок, подивися, чи не йде дощик! Тільки ведмідь вийшов на ганочок, Маша зараз же залізла в короб, а на голову собі таріль з пиріжками поставила. Повернувся ведмідь, бачить – короб готовий. Підняв собі на спину і пішов у село.
Йде ведмідь поміж ялинами, суне ведмідь поміж берізками, в ярочки спускається, на пагорбки підіймається. Ішов-ішов, втомився й каже: – Сяду на пеньок, З’їм пиріжок! А Маша з короба: – Бачу, бачу! Не сідай на пеньок, Не їж пиріжок! Неси бабуні, Неси дідуні!
– диви, яка окаста,- каже ведмідь,- все бачить! Узяв він короб і пішов далі. Ішов-ішов, ішов-ішов, спинився, сів і каже: – Сяду на пеньок, З’їм пиріжок! А Маша з короба знову: – Бачу, бачу!. Не сідай на пеньок, Не їж пиріжок! Неси бабуні, Неси дідуні!
Здивувався ведмідь: – От яка хитра! Високо сидить, далеко бачить! Підвівся і пішов скоріше.
Прийшов у село, знайшов будиночок, в якому дід і баба жили, і давай з усієї сили стукати у ворота: – Стук-стук-стук! Відмикайте, відчиняйте! Я вам від Машеньки гостинців приніс.
А собаки почули ведмедя й кинулись на нього. З усіх дворів біжать, гавкають. Злякався ведмідь, поставив короб біля воріт, дременув у ліс. Вийшли дід і баба до воріт. дивляться – короб стоїть. – Що тут в коробі? – питає бабуня.
А дідусь підняв кришку, дивиться – і очам своїм не вірить: в коробі Маша сидить, живісінька, здоровісінька. Зраділи дідусь та бабуня. Кинулись Машу обіймати, цілувати, розумницею називати.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)