Українська народна казка – Цап та баран

ЦАП ТА БАРАН

Був собі чоловік та жінка, мали вони Цапа й Барана. І були ті Цап та Баран великі приятелі – куди Цап, туди й Баран: Цап на город на капусту – і Баран туди, Цап у сад – і Баран за ним. – Ох, жінко, – каже чоловік, – проженімо ми цього Барана й Цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержиться. – А забирайтесь, Цапе й Баране, собі з Богом, щоб вас не було у мене в дворі!

Скоро Цап та Баран теє зачули, зараз із двору майнули. Пошили собі торбу та й пішли. Ідуть та й ідуть.

А посеред поля лежить вовча голова. От Баран дужий,

та не сміливий, а Цап сміливий, та не дужий: – Бери, Баране, голову, бо ти дужий! – Ох, бери ти, Цапе, бо ти сміливий! Узяли вдвох і вкинули в торбу.

Ідуть та й ідуть, коли бачать – у полі горить вогонь. – Ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з’їли! Приходять туди, аж то три вовки кашу варять. Нічого робити. Вітаються: – А, здорово, молодці!

– Здорові! Здорові!.. – зраділи вовки. – Ще каша не кипить – м’ясо буде з вас. Ох, Цап злякавсь, а Баран вже давно злякавсь.

Цап і надумавсь: – А подай лишень, Баране, оту вовчу голову! Баран і несе. – Та не цю, а подай більшу! – каже Цап.

Баран

знову цупить ту ж саму. – Та подай ще більшу! Тут уже вовки злякались; стали вони думати-гадати, як звідси втікати: “Бо це, – кажуть, – такі молодці, що з ними й голови збудешся, – бач, одну по одній вовчі голови тягають!” Один вовк і починає: – Славна, братці, компанія, і каша гарно кипить, та нічим долить, – піду я по воду. Як пішов вовк по воду: “Хай вам абищо, з вашою компанією!” А другий став його дожидати, думати-гадати, як би й собі відти драла дати: – Е, вражий син: пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку!

Як побіг, так і той не вернувся. А третій сидів-сидів: – Ось піду лишень я, так я їх прижену! Як побіг, так і той рад, що втік. То тоді Цап і каже до Барана: – Ох, нум, брате, скоріше хапатись, щоб нам оцю кашу поїсти та з куреня убратись. Поїли швиденько, та тільки їх і бачили.

А тим часом роздумав перший вовк: – Е, чи не сором нам трьом та Цапа й Барана боятись? Ось ходімо, ми їх поїмо, вражих синів! Прийшли, аж ті добре справлялись, давно вже од казана убрались, як побігли та на дуба й забрались. Стали вовки думати-Гадати, як би Цапа та Барана догнати.

Йшли, йшли і найшли їх па дубі. Цап сміліший, – ізліз аж на верх, а Баран несміливий – то нижче. – От лягай, – кажуть вовки першому вовкові, – ти старинці, то й ворожи, як нам їх добувати.

Ліг вовк догори ногами й почав ворожити. Баран на гіллі Сидить та так дрижить! – не втримавсь, як упаде, та на вовка! Цап – сміливий, не став роздумувати, як закричить: – Подай мені ворожбита!

Вовки як схопилися, так аж пил по дорозі закурився. А Цап та Баран з дуба безпечно позлазили, пішли в поле, зробили собі курінь та й живуть там.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Українська народна казка – Цап та баран