Коряцька народна казка – Хитра лисиця

Коряцька народна казка про хитрющу лисицю та довірливих звірів.

Сидить лисиця на березі річки і думає: “Як би це мені свіженькою рибкою поласувати?” дивиться лисиця: а по річці колода пливе, а на тій колоді дві чайки сидять. Запитує лисиця: – Гей, чайки, що ви робите? – Рибу ловимо. – Візьміть і мене з собою! – Стрибай!

Стрибнула лисиця. Колода перевернулася, чайки полетіли, а лисиця шубовснула у воду. Понесло лисицю вниз цо річці і винесло в море. Бачить лисиця: куди не глянь – вода.

Каже вона своїм лапам: – Гей ви, лапи,

будьте мені за весла! А хвостові каже: – Гей, хвосте, а ти будь кермом! Ось пливе лисиця неначебто в човні. Лапи, як весла, воду загрібають, хвіст, мов кермо, повертається – туди-сюди, туди-сюди.

Лише забула лисиця сказати хвосту, щоб він до берега правував, а не у відкрите море. Пливла лисиця, пливла, а берега й не видно. На самісіньку середину моря запливла. І лисиця не знає вже, куди їй тепер пливти.

Тут зустріла вона тюленя. Каже тюлень: – Куди це ти, лисице, запливла? Заблудилася, чи що, у нашому морі? Не допливти тепер тобі до берега. А лисиця відказує: – Знаю, куди пливу.

Хочу подивитися, чи є ще звірі

у морських водах. Чула я, що вас зовсім мало залишилось. Тюлень відповідає: – Ні, то неправда! Багато ще звірини у морських водах – і нас, тюленів, і-моржів, і китів. – Невже? – каже лисичка,- Поки сама не побачу, нізащо, не повірю.

Підіймайтеся, звірі, всі до одного із морської глибини і лягайте вряд на воду аж до самісінького берега. А я рахуватиму вас! Піднялися на поверхню усі тюлені, моржі й кити і полягали на воду вряд аж до самісінького берега.

А лисиця по їхніх спинах, як по мосту, побігла. Біжить і рахує: – Один тюлень, два тюлені, три тюлені… Один морж, два, моржі, три моржі…

Один кит, два кити, три кити… Так і добігла лисиця аж до самісінького берега. Вистрибнула на берег і кричить тюленеві: – Правду ти казав, тюленю: багато ще вас, нерозумних звірів, у морі водиться. Через усе море із вас міст збудувати можна! Ну, тепер пливіть, куди вам заманеться, а я відпочиватиму.

Попливли морські звірі, а лисиця зняла із себе кожушок, відчепила хвіст і повісила сушити на кущик – хай сохнуть. Потім одне око у себе вийняла, на гілочку повісила й на” казала: – А ти пильнуй, щоб кожушка мого ніхто не поцупив, щоб хвоста не вкрали! І вляглася спати на осонні. Поки лисиця спала, прилетіли дві сороки. Бачать сороки – на гілці лисиччине око висить, блищить, на всі боки поглядає.

Сподобалося сорокам лисиччине око, схопили вони його й полетіли. Виспалася лисиця, прокинулася, кожушок одягла, хвіст причепила, почала око шукати, а його й слід простиг, ніде нема. “От,- думає лисиця,- дурне око – його пильнувати повісили, а воно саме себе не вберегло. доведеться нове око шукати”.

І пішла лисиця в ліс. Йшла-йшла, бачить – кущ чорниць росте. Зірвала лисиця найспілішу ягідку й вставила собі замість ока. Дивиться лисиця – а довкола все чорним стало..Не сподобалося їй це.

Викинула вона чорничку. далі пішла. На галявинку вийшла, а галявинка, куди оком не кинь, червона від брусниці. Вибрала лисиця найспілішу ягідку, вставила замість ока. Подивилася довкола – все червоним стало.

І брусничку геть викинула. Іде далі. Бачить – лежить на землі крижинка. Підняла лисиця її, Вставила замість ока, а крижинка прозора, ясна,- видно довкола стало.

“Оце,- думає лисиця,- чудове око – краще видяо, ніж колись”. Але крижинка нагрілася і почала танути. Потекли у лисиці по щоці сльози, закапали: кап, кап… Іде лисиця, а назустріч їй звірі – вовки, ведмеді. Хто лисицю зустріне, всі запитують: – Чого це ти, лисичко, плачеш?

Хто тебе образив? А лисиця відповідає: – Їсти хочу, тому й плачу. Ну, звірі, звісно, жаліють лисицю і дають їй поїсти. А їй цього тільки й треба.

Тепер лисиця ніколи голодною не буває, завжди досхочу наїдається. Тому що хитра.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Коряцька народна казка – Хитра лисиця