Роман-хроніка Василя Барки “Жовтий князь” – широке полотно відтворень трагедії голодомору
Хто знав, хто вів смертям і стратам лік?
Де фільм, який нам показав би голод?
Отой проклятий 33-й рік?
Голодний 33-й рік! Скільки горя, сліз, смертей?! Страждала Україна, страждали старі й малі, сподівались на краще, але не бачили його ні восени та взимку 32-го, ні навесні та влітку 33-го. Досить надовго прикрива ли цю трагічну сторінку людської пам’яті. Та чи можна таке приховувати?
Не недорід з’їдав людей, а тоталітарна сталінська
Переживши цю трагедію, він мав повне моральне право бути суддею, але В. Барка відвів собі іншу роль: “Свідок для суду – розповідати, що сталось у житті”. 25 років він виношував у своєму серці, як незагойну рану, болючі спогади про голодомор. Та час все ж настав – і 1961 року з’явився високохудожній правдивий твір про голод “Жовтий князь”.
На сторінках роману відтворено всі подробиці лихоліття, пережиті нашим
Його хвилює вічне болюче питання: для чого людина приходить у цей світ? А щоб дати відповідь, Барка знайомить нас з численними різноплановими образами, а умовно ділить їх на людей-варварів і людей-жертв.
Партієць Отроходін – найяскравіший представник людей-варварів. Він сліпо виконує партійну волю: “Забрати хліб увесь! До зернини!” А хто такі хліботруси, хлібохапи, хлібобери? Люди без імені, вони втратили людську подобу, а прийняли варварську, сатанинську, це вони викошують голодною смертю українських селян.
Головні ж винуватці людського лиха присутні незримо. Ми бачимо портрет вождя світового пролетаріату: “Охрою горить вигляд істоти, що німа до сльози і хижа до життя”.
З невичерпним горем і співчуттям В. Барка розкриває характер селян-гречкосіїв. Він розповідає про справжніх мучеників, про родину Катранників, про український народ. Він називає жертви переслідування і гоніння, болісно сприймає їхні пережиті страждання. Немов на підтвердження цієї думки, Василь Барка створює свій календар:
Вересень – розбоєнь
Жовтень – худень
Листопад – пухлень
Грудень – трупень
Січень – могилень
Лютий – людоїдень
Березень – пустирень
Квітень – гумень.
Із вражаючою силою і правдивістю автор показує, як українська земля, що завжди несла радість хліборобові, який горнувся до землі, жив у гармонії з природою, перетворилася для селян у зону смерті, могилу… Дехто із селян не міг збагнути, хто ж спричинив їхнє лихо, а тому вірили у прихід антихриста. Вони були охоплені містичним жахом, бо не могли зрозуміти абсурдної логіки винищення своєю владою своїх же людей і тому вірили, що наближається кінець світу.
Злякані, вони в усьому вбачали знаки біди: в біблійному числі 666, у апокаліптичному завершенні XX століття, в падінні з неба мертвих птахів, у червоному прапорі, що набухає і чорніє від пролитої крові. Батюшка ж закликає людей не уподібнюватися до слуг антихриста, а мати в душі злагоду, мир, любов і прощення.
З метою яскравішого, переконливішого змалювання картин голодомору письменник використовує цілий ряд образів-символів. Місяць – мов карб, місяць – мов крейдяна печатка на блакитний папір, місяць – як нагайка проти каїнства. Асоціюються ці порівняння із легендами та повір’ями про Каїна і Авеля, переростають у символ біблійної кари за зло. Символічним і вражаючим є той факт, що руйнація духовності йде разом із фізичним знищенням людей. Чи не найяскравіший приклад і доказ цього – руйнування сільської церкви: “Дзвін летить, як блискавка; світнув, обкинутий сонцем, і з громовим гуркотом ударився об цеглу біля дзвіниці…
Нечутно, але з страшною луною духовною відгукнувся той звук навколо – в цілому селі. Стало сумно, як після пожежі”.
Хліб – ще один символічний образ, то головна вісь, навколо якої обертається все в романі. Церква у селі Кленовичі – то “Давня церква. Біла, як празниковий хліб”.
Органічне єднання людини – Божого творіння і церкви – посередника між Богом і людьми.
І створена В. Баркою кольорова жовто-чорно-біла гама допомагає ще чіткіше, повніше і яскравіше відтворити на сторінках роману народне горе. Жовтий колір збуджує апетит, чорний і білий заспокою ють, нейтралізують усі почуття. Жовтий – ненаситність, спустошеність, а у поєднанні із словом князь утверджує зверхність, могутність, непоборність і повновладдя. Уявляється міфічна істота, подібна до гоголівського Вія, що своїм поглядом все спопеляє.
Тож створивши правдиве полотно – роман “Жовтий князь”, автор відповів на своє запитання: “Чому?” Український народ має спокушувати свій гріх, який полягає у відступництві від віри, неординарному ставленні до Бога, руйнуванні храмів, закритті їх, масовому гонінні віруючих. Роман-хроніка розкриває перед читачами широку панораму штучного голодомору 33-го, але над усе розкриває світові болючу правду про тоталітарну систему, яка нищила все світле й гуманне на своєму кривавому шляху, “пожирала своїх дітей”, бо сама була “жовтим князем”.
В. Барка з достоїнством виконав свою місію свідка для суду, і “Тепер правда народна, як білий привид, – в крові, постає на весь зріст перед людством, правда непереможна: через страждання і саму смерть”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)