Знаменита п’єса І. Котляревського “Наталка Полтавка” з’явилась у той період розвитку українського театру, коли його визначали як реалістично-побутовий з фольклорно-етнографічним забарвленням. У тогочасних п’єсах були щедро представлені українські етнографічні елементи, звучало багато пісень, включалися танці, фрагменти різноманітних народних обрядів.
Проте роль пісні в п’єсі “Наталка Полтавка” значно ширша. Вона полягає насамперед у характеротворенні. Наприклад, пісні Наталки (“Віють вітри, віють буйні”,
Уже із самих пісень можна зрозуміти, що Наталка – дівчина шляхетної вдачі, роботяща й розумна, яка щиро кохає свого Петра і тужить за ним.
Важливою є роль пісні також у характеристиці Петра. Пісня “Сонце низенько… “, з якою він вперше з’являється на сцені, розповідає про його вірну любов до Наталки, їхнє щасливе минуле. У наступних піснях (“У сусіда хата біла… “, “Та йшов козак з Дону”) парубок
Смуток, який звучить у цих рядках, викликаний тим, що Петро боїться втратити Наталку: юнак дізнався, що її збираються видавати заміж за іншого. Пісні Петра також яскраво демонструють м’якість його вдачі: він воліє нарікати на лиху долю, аніж боротися за своє щастя.
Зовсім іншим постає з пісень образ парубка Миколи. Хоч і до нього доля не була дуже прихильною, і його, як Петра, скривдила сирітством, проте завзята козацька вдача велить йому швидше сміятися зі своїх негараздів, аніж плакати над ними. У піснях Микола виявляє міцність духу, життєрадісність, почуття гумору (“Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві… “, “Вітер віє горою… “, “Ворскло річка… “).
Характеризують пісні і сільську “владу” – виборного та возного. Наприклад, возний, що женихається до Наталки, а згодом сватає її, від самого початку постає як такий собі підпанок. Цей псевдовчений має на селі славу освіченого, напевно, через те що пересипає свою мову канцеляризмами. У першій же пісні (“От юних літ не знал я любові… “) він досить кумедно освідчується Наталці в коханні:
Безмірно, ах! люблю тя, дівицю,
Как жадний волк младую ягницю.
Твой предвіщаєть зрак
Мні жизнь дражайшу,
Для чувств сладчайшу,
Как з медом мак.
Важливою для сприймання образу возного є інша його пісня, “Всякому городу нрав і права… ” (переробка відомого вірша Сковороди), у якій він виявляє свій світогляд чиновника-здирника:
Всякий, хто вище, то нижчого гне, –
Дужий безсильного давить і жме,
Бідний багатого певний слуга,
Корчиться, гнеться пред ним як дуга.
Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,
Хто не лукавить, то ззаду сидить;
Всякого рот дере ложка суха –
Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?
Зовсім інший характер мають пісні виборного. Перша пісня, з якою він з’являється на сцені (“Дід рудий, баба руда… “), не пов’язана ані з сюжетом, ані з якимись внутрішніми переживаннями чи міркуваннями виборного. Він сам якнайкраще каже про це: “се не пісня, а нісенітниця; я співаю іноді, що в голову лізе”. Проте ця пісня виявляє простоту його натури та почуття гумору. Близька до неї й інша пісня виборного – “Ой під вишнею… “,, проте в ній є особливий погляд на шлюб.
Виборний, хоч і належить до “верхівки”, але своєї приналежності до простого люду не зрікається і багато в чому сповідує його погляди.
Пісня у творі не тільки характеризує героїв, але й підкреслює їхні настрої, виділяє важливі моменти в розвитку дії. Наприклад, після розмови Наталки, просватаної возним, і Петра, який щойно повернувся з мандрів, звучить їхній дует, який в емоційній формі відтворює зміст попередньої розмови (“Підеш, Петре, до тієї, яку тепер любиш… “). Або в яві третій першої дії возний та виборний співають дуетом (“Ой доля людськая – доля єсть сліпая… “).
Безпосередньо цей дует не пов’язаний із сюжетом, але за настроєм він є своєрідним продовженням їхньої попередньої розмови і вдало підводить під нею риску.
І. Котляревський використав у своїй п’єсі 19 пісень, які додають колоритності та самобутності цьому творові. Пісенний скарб “Наталки Полтавки” є не тільки окрасою твору, а й відіграє важливу роль у характеристиці героїв та розвитку дії.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)