Різнонаголошена рима – асиметричне римування, коли врівноважуються співзвучні слова з різними наголосами – окситонні, парокситонні, дактилічні, – добре знане в українській пісні (асонанси, консонанси тощо), практиковане Т. Шевченком: “Розплелася густа коса // аж до пояса”. P. p. спостерігається в поезії раннього П. Тичини, котрий вдавався до прийому очуднення (одивнення):
Десь клюють та й райські птиці
Вино зелено.
Розпрозорились озера!..
Тінь. Давно.
Хоч П. Тичина у слові “зелено” наголосив останній склад, однак воно не втратило свого природного головного наголосу на першому (у вірші – дактилічному) складі. Подеколи P. p. виконує у його творах функцію канонічної рими (“Птах – ріка – зелена вика – / Ритми соняшника”), де головний наголос зберігається. Можливо, в цьому полягає також один із секретів панмузичності тичининського “кларнетизму”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)Українські шкільні твори:
- Рима Рима (грецьк. rhythmos – мірність, сумірність, узгодженість) – суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в...
- Парокситонна рима Парокситонна рима (грецьк. paroxytonos – слово з наголосом на передостанньому складі) – суголосся слів у вірші, в яких наголос падає на передостанній склад. Термін увів...
- Окситонна рима Окситонна рима, (грецьк. oxytonos – слово з наголосом на останньому складі) – співзвуччя слів у вірші, в яких наголос падає на останній склад. Термін увів...
- Амфімакр Амфімакр (грецьк. amphimakrds – між довгими складами), або Кретик (грецьк. kretikos – критська стопа) – стопа античного віршування з п’яти мор, що складається з довгих...
- Нерівноскладова рима Нерівноскладова рима – випадок асиметричного римування, коли в одному з римованих слів міститься більше складів, ніж у суголосному з ним. Частіше в такій ситуації перебувають...
- Дактилічна рима Дактилічна рима – співголосся слів у вірші, в яких наголос падає на третій склад від краю, нагадуючи за побудовою стопу дактиля. І. Качуровський називає Д....
- Силабо-тонічне віршування Силабо-тонічне віршування (грецьк. syllаbe – склад і tonos – наголос) – система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування,...
- ХУДОЖНЄ МОВЛЕННЯ, ВІРШОВАНА МОВА, РИМА, СТРОФА Художнє мовлення , що є практичним втіленням Художньої мови, має два основні різновиди: поезію (вірш) і прозу. Під Поезією(з грецької – творчість) розуміють ритмічно організоване...
- ПРОЗОВА – ВІРШОВАНА МОВА – РИМА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ ПРОЗОВА І ВІРШОВАНА МОВА. РИМА Художні твори можуть бути прозові (написані прозою) та віршовані (написані віршами, віршованою мовою). Наприклад:...
- Головний наголос Головний наголос – виразний словесний наголос у вірші, котрий, за законами української версифікації, розподіляє свою ритмотворчу функцію з побічними наголосами одного і того ж самого...
- ВІРШОВІ РОЗМІРИ ЯМБ. ХОРЕЙ Українська література 6 клас ПРИКМЕТИ ВЕСНИ ВІРШОВІ РОЗМІРИ ЯМБ. ХОРЕЙ Основна ознака віршованої мови – це ритм. Він створюється завдяки чергуванням наголошених і ненаголошених складів....
- Бідна рима Бідна рима – рима, в якій (на противагу багатій римі) майже відсутнє суголосся (“Глибоке небо сине-сине. / В тонкім мереживі гілля. / Хмарки неначе ластовиння...
- Рима – дійовий центр сім’ї Мазайлів П’єсу Миколи Куліша “Мина Мазайло” після першої ж постановки оцінили і глядачі, і критики. її було рекомендовано до показу в усіх театрах України, адже образи...
- Каталектика Каталектика (грецьк. kataliktik – усічення, скорочення, від katalego – припиняю, закінчую) – розділ метрики, де висвітлюються ритмічні закінчення віршового рядка – клаузули, які розмежовують його...
- Стопа Стопа – найкоротший відрізок певного віршового метра, сконцентрованого у групі складів з відносно незмінним наголосом (ритмічним акцентом). С. сприймається як одиниця виміру та визначення віршового...
- Пауза або Павза Пауза або Павза (грецьк. pausis – припинення) – коротка перерва у мовленні, що виконує роль словоподілу, відмежовує одну фразу від іншої. Особливого значення надається П....
- НАГОЛОС. ВИДИ НАГОЛОСУ Наголос – це посилення голосу на одному зі складів слова. Такий склад називають наголошеним. Решта складів у слові є ненаголошеними. Різновиди наголосу: 1. Словесний (виділення...
- Кінцівка Кінцівка – заключна частина художнього твору або його фрагменту, в якій підсумовується логіка розвитку сюжетних колізій. У байці таку функцію виконує мораль, у прозі –...
- Амфібрахій Амфібрахій (грецьк. amphibrachys, від amphi – обабіч та brachys – короткий) – в античній версифікації – трискладова стопа на чотири мори з довгим середнім складом:...
- Апокопа Апокопа (грецьк. Apokope – утинання) – усічення наприкінці слова одного чи кількох звуків без порушення значення. слова. А. поширена у мовній (побутовій) практиці, що впливає...
- Абетковий вірш Абетковий вірш – своєрідна поетична форма, сконструйована за послідовністю літер в абетці. Найпоширеніший у літературі для дітей, виконує пізнавальну та виховну функції, наприклад, “Алфавіт віршами,...
- Ритмічна проза Ритмічна проза – літературознавче поняття, вживане у різних значеннях. Часто трактується як перенесення на терени художньої прози віршових розмірів, фрагменти яких спостерігаються у новелі “Подвійне...
- Ізометризм Ізометризм (грецьк. ISQS – рівний та metron – міра) – рівнометричність, притаманна квантитативному віршуванню, подеколи проявляється в силабо-тоніці, зокрема у байкових та акцентних віршах, а...
- Римарій, або Римівник Римарій, або Римівник – словник рим, вживаних у певній національній поезії відповідної історичної доби. Такі словники добре відомі західноєвропейському літературознавству, зокрема в Іспанії (П.-Б. Кампой),...
- Альбомна лірика Альбомна лірика – вірші переважно салонного гатунку чи суто інтимного призначення, започатковані у французькій поезії (мадригал, рондо). Вони з’являлися і в українській ліриці (Я. Головацький,...
- Гіперметрія Гіперметрія (грецьк. hyper – понад та metron – міра) – перевищення кількості складів у стопі метричного вірша, наявність у ній зайвих складів: І виходжа на...
- Чергування голосних звуків української мови. Чергування о-і, е-і Чергування – це постійні закономірні зміни звуків в одних і тих самих частинах слова. Чергування звуків, що виникли давно, називають історичними. Вони поділяються на власне...
- Синтагма Синтагма (грецьк. syntagma – разом побудоване) – назва первісної семантико-синтаксичної та ритмічно-мелодійної одиниці. С виникає під час мовлення і полягає у членуванні висловлення на окремі...
- Імітація Імітація (лат. imitatio, від imitor – наслідую) – наслідування, підроблення. Часто вживається в імпресіоністичних творах, особливо в поезії, задля увиразнення безпосередності враження: Дзень-дзень-дзень-дзень: Дзеленькають останні...
- Парабола Парабола (грецьк. Parabole – порівняння, зіставлення, подоба) – повчальне інакомовлення, близька до притчі жанрова різновидність, в якій за стислою розповіддю про певну подію приховується кілька...