Кілька днів поспіль лив дощ. Я не виходила з дому. Стоячи на балконі, я слухала його шум, дивилася з вікна на каламутні потоки, які неслися по асфальту у дворі.
Стовбури дерев були чорними, здавалося, вони просочені вологою. Сумно було.
Уранці визирнуло сонце, небо сяяло блакиттю, і, як це буває влітку, волога миттю почала випаровуватися. Нарешті можна прогулятися.
Я поспішила у парк. Де-не-де на стежках були калюжі, але й вони танули майже миттєво. Повітря було напоєне ароматом свіжої зелені, пахло травами, землею, невідомими мені
На деяких стежках лежало листя кленів і в’язів, збите дощем. Раптом я зупинилася. На асфальті, який уже був сухим, я побачила вологу тоненьку смужечку. Вона перетнула всю нешироку стежку. Враження було таке, ніби хтось умочив пензель у воду і провів ним по ас – фмпьту.
Але хто ж цей дехто? За кілька кроків я знову побачила схожий слід. І рап – иім загадка розкрилася. Вологий слід за собою залишив равлик.
Після дощу тут їх дуже багато. Вони чомусь переповзають через асфальтову стежку. Деякі ще не і” і
Я розхвилювалася: адже не кожен перехожий зверне увагу її. і равлика і може легко його роздавити.
Я підняла одного равлика і перенесла у траву. Потім побачила ще одного. Намилилася над ним, щоб краще роздивитися. Довгасте тіло нагадувало мені листяч – ко верби.
Равлик ніби застиг, наче на щось чекав. До його панцера приліпився шматочок травинки. Я взяла равлика в руки.
Він одразу ж почав зіщулюватися, и. імагаючись сховатися у свій будиночок.
“Справжнісінький колобок”, – подумала я. Опустила й цього равлика у траву. Прийшовши додому, я вирішила написати попередження для відвідувачів парку: На цій стежині після дощу багато равликів. Будьте уважні!”
(2 votes, average: 5.00 out of 5)