Райнер Марія Рільке Із “Сонетів До Орфея” Перекладач: Микола Бажан Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ – ХХ сторіччя (укладач Д. С. Наливайко).- К.: “Навчальна книга”, 2002. Частина перша I Ось дерево звелось.
О виростання! О спів Орфея! Співу повен слух.
І змовкло все, та плине крізь мовчання Новий початок, знак новий і рух. Виходять звірі з лісової тиші, Покинувши кубельця чи барліг;
Вони, либонь, зробилися тихіші Не з остраху, не з хитрощів своїх, А з прислухання.
Рев, скавчання, гам Змаліли в
Славити! Слави обранець спливе Вгору із надр, як руда – з брил мовчання. Серце його – о давильні стискання – Людям вино витискає живе.
Звуку пісень його порох не вкриє, Якщо на божий співатиме лад. Скрізь – виноградник і скрізь – виноград, Що на осонні південному зріє.
Ні королі, перетлілі в труні, Слави його не принизять, ані Тіні богів не дадуть на образу.
Він є одним з вічносущих гінців, Котрий приходить до Брами Мерців, Овочів славних
XVII Старче, отам, в глибині Світобудови,
Б’ють джерела потайні, Коренів схови. Сурми, шоломи, щити,
Чвари могутні, Люди – як люті брати, Діви – як лютні… З віттю сплелася віть,
Тьма – по всім ширу. Хто там? О йдіть… ідіть…
Хай ще бредуть по лісах. – Той же, що верху досяг, Вже зводить ліру. Частина друга II
Майстер, на аркуш поглянувши радо, В ньому вже бачить твір здiйсненний свій, Так от в собі відбиває й свічадо Посміх дівочий, єдиний, святий; Так воно мірить ранкове проміння
Й сяйво смеркове послужливих свіч. Згодом у подих реальних облич Падають тільки відбитки світіння.
Що наші очі змогли розпізнати В прискові огнища довго жаркому? Образ життя, що минуло навік. Земле, чи змірив хто-будь твої втрати? – Тільки отой, чия пісня, мов крик, Вславила серце, рожденне в усьому.
XXVIII Прийди і відійди. Сливе дитя,
Враз дотанцюй фігуру того танцю Небесних зір, в якому наостанці Перемагаєм хоч на мить буття, Що нами владно править. Ти звелась,
Заслухавшись в далекий спів Орфея. Ти з тих часів стривожена якась І мало не чужа для нас душею, Коли вагалось дерево, – чи йти Вслід за тобою там, де він співа,
Де, наче сховок, звуки ліри чути. Туди знайшла путі прекрасні ти, Бо прагнула до світел торжества
Лице і кроки друга обернути.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)