Якщо, як ми бачили, у сенсі специфіки казки як жанру історія наша наука досягнуто деякі успіхи, хоча питання створення та неспроможна ще вважатися дозволеним остаточно, то іншої галузі, приміром у галузі вивчення складу казкового епосу та її розподілу (систематизації – ред.) нічого істотного з часів Афанасьєва було зроблено. І це зрозуміло за загального нерозробленості казковою поетики. Не знайдено той основна ознака, який міг би дати початок діленню, і більше неможливо знайти нині є фіксовані ті ознаки, виходячи з яких можна було здійснювати
Тож якщо класифікувати казку за діючими персонажам, можна виділити казки людей, демонічних істот, мерців, тварин, стихіях, предметах тощо.
Буд. Розподіл за соціальною ознакою призвело б до встановленню казок селянських (з підрозділами), солдатських, бурлацких, міщанських тощо. буд.
, за ознакою стилю – фантастичних, реалістичних, жартівливих тощо. буд. Таких класифікацій можна дуже багато; справа, проте, в тому, щоб дати більш-менш струнке розподіл за всіма правилами логіки, суть у тому, щоб розподіл мало реальне
Можна стверджувати, що справді науковим було б розподіл однієї зі ознак власне казковою поетики, саме по внутрішньої структурі, чи, простіше, композиційно. Проте, поки композиція казки не вивчена, може бути вирішене питання, чи справді така класифікація виявиться за можливу корисною. У системі кожної науки питання класифікації – одне з найважливіших і по певної міри вирішальний розуміння складу й правничого характеру матеріалу.
Класифікація мусить бути результатом ретельного попереднього вивчення, вона повинна переважно випливати з матеріалу, а чи не вноситися до нього ззовні. У нашій науці це попереднє вивчення є ще на стадії розвитку.
Звідси випливає, що предпринимавшиеся спроби було неможливо дати успіху, де вони пов’язані одне з одним, не випливають одне з інший не дають стрункої лінії розвитку. Проте питання представляє історіографічний інтерес, відбиваючи ступінь і характеру розуміння казки у різні епохи. Перша спроба класифікації належить ми І. І.
Срезневскому. Романтик і ентузіаст народної літератури, перший зрозумів народність пісні й казок, спробував внести систему у вже що накопичився матеріал. У статті “Погляд на пам’ятники українського народного словесності” він бачить казки за рівнем поширенні й стійкості.
Окремі, “висловлюючи улюблені ідеї народу і нагадуючи про події та обличчях, дорогоцінних А\Я пам’яті, стали спільним багатством народу, інші відомі лише у певних місцях; ці надважливими для історії” (Срезневський, 1834, VІ, 144). З положень цих слів можна було зрозуміти, що Срезневський ділить казки на казки, з міжнародними сюжетами й історичні перекази чи сказання, мають зазвичай лише обмежений ходіння. Але розділяє казки також із характеру змісту.
Ось він встановлює три розряду: міфічні, куди він відносить розповіді про нечисту силу, знахарях, змій та інші “марновірствах” (т. е.
Вид, який ми вище виділили під назвою быличек); казки про особу, про події історичних і приватного життя (розряд цей не розроблено й залишається загадкою); казки “фантастико-юмористические”, яких Срезневський відносить однакові засадах й казок про тварин (байки про лисичке-сестричке), і такі суто реалістичні (Про Фомі і Яремі), і фантастичні.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)