За роки існування Санкт-Петербурзького його очолювали представники різних наук – фізики, історики, хіміки, математики, біологи, правознавці. Минулого й філологи, до речі, у порівнянні з іншими професіями чимало – десять, але ніколи на чолі університету не було жінок. У квітні 1994 р. на цей пост вибрана Людмила Олексіївна Вербицкая, в 1999 р. вибрана повторно, в 2004 р. – у третій раз
Жінка-Філолог – 70-й ректор найбільшого вузу країни! Що це? Особливий знак долі, удача або нелегкий тягар?
Спеціально для “Російської словесності”
– Людмила Олексіївна, Ви стали ректором в епоху змін у країні, коли у вузів є, безсумнівно, більші можливості, але й проблем чимало. Чи важко сьогодні бути ректором вузу такого масштабу?
– Це питання, Тамара Вікторівна, мені задають часто, і він закономірний, хоча відповісти на нього однозначно нельзя.
Звичайно, важко, але адже є й радість, і гордість… Яких фахівців ми випускаємо, і не тільки для нашої країни! Які сили в університеті, який у нього авторитет.
А масштаби? Поговоримо
Санкт-Петербурзький університет – це 20 факультетів, 35 тисяч студентів. У штаті 50 тисяч чоловік: викладачі, наукові співробітники, інженери, лаборанти, бібліотекарі, що обслуговує персонал. З 28 тисяч абітурієнтів, які приходять на перший курс у Петербурзі щорічно, – 6 тисяч наші. А ще десятки тисяч училися тут і звідси, з університетської лави, пішли в більше життя! Погодитеся, адже це мініатюрна модель великої країни, особливий мікросвіт, у якому щодня відбувається багато всяких подій, і ректорові у всім треба брати участь.
З університетом зв’язане все моє життя. Тут я була студенткою, аспіранткою, лаборантом, викладачем, доцентом, двадцять років завідую кафедрою загального мовознавства. У цих стінах не тільки мої учні, але й учителі. Тут написані мої дисертації – кандидатська й докторська.
Це адже, по суті, мій будинок, де все до дріб’язків знайомо й дорого. І, крім того, я петербурженка. Я люблю слова, сказані Н. П. Анциферовим, а він у своїх спогадах написав так: “Весь Петербург здавався мені оправою дорогоцінного каменю – цей камінь був університет”. Я повністю розділяю ці почуття
Робота ректора університету пов’язана з відрядженнями, участю в різних заходах у місті, у країні, у світі. Ви ще й Президент Міжнародної асоціації викладачів російської мови (МАПРЯЛ), член Ради Університету Об’єднаних Націй, віце-президент Комісії ЮНЕСКО з питань утворення жінок… усе перелічити майже неможливо. Коли ж вести заняття зі студентами?
Адже все-таки це було Вашим покликанням?
– Було і є. Ректор – це посада, її, на відміну від професії, не вибирають. Але я ж працюю зі студентами, з аспірантами, докторантами, звідки ж узятися в мене учням, якщо не пройти з ними цю школу в студентстві?
Дуже люблю свою роботу професора кафедри, люблю читати лекції, уважаю, що будь-який фахівець університету, що займає адміністративний пост, – ректор, проректор, декан, зав. кафедрою – повинен поряд із заняттями наукою вести навчальну роботу
Свої відрядження планую так, щоб вони не збігалися із днями, коли в мене лекції. І коли покину свій пост ректора, те всі сили віддам роботі викладача на кафедрі загального мовознавства. Буду спілкуватися зі студентами не три рази в тиждень, як зараз, а набагато частіше. Університетські роки – краща пора життя не тільки для студента, але й для викладача. Дух молодості, атмосфера поваги до знань і Творчості допомагають нам усім жити цікаво для себе й з користю для Батьківщини
До третього ректорського строку був знятий фільм про Вербицкой. От фрагмент із нього:
Корр.: Четвер: 8.50 ранку. Щотижня в цей день у Вербицкой лекції. Але напередодні Людмила Олексіївна була в Москві, і студенти, як народ, що любить поспати, вирішили, що повернутися до лекції вона не встигне.
Прийшли лише самі дисципліновані. Вербицкая приймає рішення не зривати лекцію й читає для тих, хто прийшов
– Як Ви оцінюєте рівень сучасного вищого утворення й перспективи його розвитку у світлі Болонской конвенції?
– Наше утворення, на мій погляд, вище по якості (за рівнем) закордонного магістерського. Закордонні колеги високо оцінюють його й прислухаються до нашої думки. Якщо раніше говорили, що бакалавриат повинен тривати три роки, а потім студент може надходити в магістратуру, то тепер, оцінивши наші доводи й результати, відмінюються до того, що ефективніше схема 4 + 2, тобто чотири роки – бакалавриат і дві – магістратури
Можна виділити три найважливіших частини трансформації утворення в рамках Болонского процесу
Перша – перехід від традиційного, одноуровневого, на дворівневу систему реалізації освітніх програм
Друга – єдина система оцінки знань
Кожний курс оцінюється певною кількістю кредитів (якась єдина освітня “валюта”), і якщо студент прослухав відповідний курс в університеті своєї або іншої країни, він йому зараховується через механізм цих кредитів. Наприклад, у програмах магістерського рівня багатьох університетів передбачається проведення одного семестру за кордоном, і курс зараховується студентові, як якби він прослухав його у своєму рідному університеті
И третя складова – якість знань
(1 votes, average: 5.00 out of 5)