Свій твір я назвав словами поета Н. Некрасова. Мені здається, що вони точно виражають те, що я хочу сказати із приводу оповідань А. Чехова. Максим Горький боровся у своїх произведениях з “інтелігентами”, нічого не остувившими після себе на землі, крім мусора. Антон Павлович Чехов теж б’є тривогу у своїх оповіданнях, показують як люди, покликані звістки за собою народ, превращаются в обивателів, деградують під впливом середовища, у яку попадають Найдужчим у цьому ряді, на мій погляд, є оповідання “Ионич” (1898).
Сюжет расрозповіді
Проходить час, Дмитро Старців опускается й стає таким же. Здавалося б, ну що отут особливого? Навколо бачиш це на кожному кроку Час міняє людей.
Але правтак, так талановито показана Чеховим, відкривает на багато чого очі.
Якщо людині дано більше, ніж іншим, а він сам себе утопив у щоденності й став схожим на обивателя, то це духовна смерть. Нічого більше в житті не залишається, як є, пити, збирати гроші невідомо
Старців мало пручався, любов його до Туркиной теж була дрібнувата, уже тоді він у розумі підзчитував гроші, які одержить, якщо жнится на ній. Мужики й лікарня вже не интересуют Старцева, він розгубив всі свої ідеали, вульгарність захлиснула його. Герой ненавидить і нехтує життя окружающих його обивателів, але це не заважає йому в остаточному підсумку й самому помножити їхнє число.
Вся історія перетворення молодого доктора Дмитра Старцева в запливаючим жиром користолюбця, якого всі кличуть тепер тільки Ионичем, займає в Чехова менш двадцяти сторінок.
Але яких! Замолоду майже всі мають ідеали, желание принести користь суспільству, у зрілості в багатьох простежується прагнення до ситости, до благополуччя, до почестей і “теплим” місцям. Усі прикриваються пишними фразами про борг, честі, користі, але усередині в кожного, як бацила, сидить, сховавшись, усе той же “Ионич”.
Чехів своїм оповіданням попереджає: “Не піддавайтеся згубному впливу середовища, не віддавайте своїх ідеалів, берегіті в собі людини”. Та ж тема вульгарності й користі звучить в оповіданні “Агрус”.
В “Агрусі” символом виродливого життя, підпорядкованої вузької, безглуздої мети, стає бажання героя придбати маєток, де б ріс свій агрус. Все життя він збирав, у всім рєбе відмовляло, його життя була просто жалякий. Він міг принижуватися через кожної копейки, але от, нарешті, мрія його здійснилась – він їв свої, у його садибі зібрані ягоди, він був щасливий. Правда, вони горькие.
Але свої!
Так хіба це щастя? Хіба для цього живет людина? А. Чехов дає виразні портретні характеристики тому й іншому персонажу – постарів, розжирів, обрюзг. Абсолютно тваринне життя, позбавлене змісту.
Чехів обурюється й протестує проти такого способу життя.
Просто бути ситим і счастливим – цього людині мало. Повинна ж бути якась вища мета. Чехів кожним своїм добутком говорит: “Ні, більше жити так неможливо”.
В оповіданнях “Учитель словесності”, “Пострибунка”, “Людин у футлярі” звучить грустная нота образи за людину, образи за його нікчемність, приземленість і небажання змінити життя.
Л. Н. Толстой високо оцінив оповідання “Учитель словесності”. Короткий сюжет: учитель Нікітін живе в невеликому місті, роботает у гімназії. Він утворений, розумний, начебто б щасливий, одружений на улюбленій жінці.
Казалось би, у його житті всі добре.
Але пошлость міста, вульгарність безликої жінки з її горщиками, вульгарність колег у гімназії душать Нікітіна. Учитель географії Іполит Ипполитич обмежений, говорить тільки те, що всім давшиале відомо, “що Волга впадає в Каспійское море, а коня їдять овес”. Він тупий, нудний, персоніфікує собою багатьох такого ж роду вчителів.
Дружина Нікітіна, Манюся, розвела кувшини й горшочки зі сметаною, оточила його вульгарністю з усіх боків у своєму маленькому затишному мирке, у якому так спокійно й солодко живеться Нікітіну. Робота в гімназії теж здається однообрізної й стомлюючої. Нікітін, боячись сойти з розуму, вирішує бігти із цього міста, від дружини, від вульгарності, але можна впевнено сказати, що все це тільки порив, хвилинний спалах.
Він залишиться й поступово стане другим Ионичем.
Чехів вустами Нікітіна восклицает: “Немає нічого страшнее, оскорбительнее, тоскливее вульгарності!” І знову звучить та ж тема Адже є інший світ! Мир, де люди творять, страждають, помиляються, створюють, зчиняют, мучаються… Але вони живуть на повну силу, а не животіють.
Тільки там є життя, де є велика мета, де в роботі люди знаходять удовлетворение, де людина живе не для себе, а для людей Мені дуже близький Чехов, і я ціную його вище інших класиків. І мені, слідом за Чеховим, хотілося б повторити його слова: “Якби кожна людина зробила на землі все, що міг, як прекрасна була б наша земля!” Адже так просто!
Отчого ж ми цього ніяк не зрозуміємо?
(2 votes, average: 3.00 out of 5)