Синьоока Україна, мальовнича Україна!.. Як тільки не називають наш чарівний край! Природа України приваблива своїм багатством, магічна у своїй чарівності.
Деяким пощастило відразу пізнати її таємниці, не всім вона розкриває свої секрети. Лише обдаровані поетичні натури вводить вона в мир чарів своєї краси. Тільки найглибшим знавцям, самим відданим своїм захисникам дає вона право спробувати нектар своїх щедрих цілющих трав, квітів і плодів, лише їх вона наділяє своїми дарунками. Таким шанувальником, захисником і більшим знавцем природи
Він любив все те, що нас оточує, всім серцем поважав людей, які любили природу, людей, які відчували радість творчої роботи в природі. Лісникам, садівникам, хоронителям і друзям природи він присвятив такі слова:
Той, хто садить паростки клена, Хто діброви молоді ростить, Сам гідний людської любові, Тому що живе й працює для сторіч
У Рильська своя улюблена тематика. Протягом всього творчого життя світлим акордом звучить мотив любові до Вітчизни, до свого народу, його культурі й мові. Нас зачарує закоханість Максима Рильська в людину, у красу природи. Кілька поетичних деталей – і ми не тільки
У центрі тематичних просторів Рильська – людина-творець, його місце серед інших людей, серед природи, його богатий духовий мир. Людина й природа – це єдине ціле, що неможливо роз’єднати:
Скажи крізь мучення: я людина! Зрадій крізь горе: я з людьми! Коли тривоги життєвої… Пройшла бура – і сонце засяяло, Веселка посміхнулася в яснім небі, Промені в краплях прозорих заграли И Хмари в одіяння блискучі одягло, И мир стрепенувся мовою збуджених птахів
Велика повага до природи поет показує кожним збірником своїх добутків. Великою любов’ю до природи пронизані його вірші “Під осінніми зірками”, “Рози й виноград”, “Голосеевская осінь”, “У тіні жайворонка”, “Яблука поспіли” і др.
У збірнику “Під осінніми зірками” усе чіткіше проступає проблема: герой і мир. Герой любить і розуміє природу. Він тягнеться до книги, гармонії, миру високих почуттів, сповідає культ краси. Але щоденне буття сповнене дій, далеких від ідеалу.
Трагично сприймає герой загибель краси. Брудний мир, сповнений п’яного шуму й сміху, не може прийняти красу як норму людського життя. Тому й видний вибух безнадеги, відчуття невідворотного кінця:
Агов, провина! Потонемо навіки У гріховній, п’яній суєті! Розповідайте музиканти, Як краса вмирала на хресті
Зіткнення героя, закоханого в ідеал, з миром, що цей ідеал руйнує, стає основою цілого “сюжету” – плину думок і почуттів, які приводять до відторгнення героя від миру. У вірші “Яблука доспіли” поет любується садом, де галузі гнуться під вагою плодів, налитих соками, погляд художника радується красою осінніх фарб:
Агов, полючи жовтіють, і синіє небо, Плугатар у поле ледь видний…
У вірші мовлення іде про красу, щиросердечну повноту, гармонію людських почуттів, про мужність юних сердець. Ліричний герой прощається й, може, назавжди, зі своєї улюбленої. Щирою людяністю віє від останнього рядка, що давно стала крилатим вираженням: “Уміє розставатися той, хто вмів любити”.
Біль розлуки. Проте, жодного слова докору не вимовляють вуста героя, хоча сум стискає груди. Ці його почуття поет передає розгорнутим порівнянням: “А тепер у серце щось тремтить і грає, як тремтить на сонце галузь золота”.
Світлим почуттям живе ліричний герой мініатюри “Поле чорніє. Проходять хмари….”. Серце його світиться радістю: прийшла весна! Відчувається, що він закоханий у рідну землю, що він любить життя. Хіба можна байдуже споглядати весняну красу рідного краю?
Тому й вириваються із грудей слова натхненної любові: “Земля! Як тепло нам з тобою”. Вся поезія Рильська з її прозорими тонами й фарбами наповнює серце читача радістю життя.
Творче життя Максима Тадейовича останнього років – найвищий розквіт його таланта. Це сходження на художні вершини стало можливим завдяки глибокому проникненню співака в сутність народного життя
(2 votes, average: 4.00 out of 5)