Природа і людина у “Кримських сонетах”

Потрапивши на чужу землю, спостерігаючи багатства чужої йому природи, Адам Міцкевич зумів зберегти в уяві красу рідної землі, яка підсвідомо проявляється у сутності єства ліричного героя його “Кримських сонетів”:

Я так напружив слух, що вчув би в цій землі

І голос із Литви.

(“Акерманські степи”).

“Кримські сонети” – особливі твори за своїм звучанням і глибиною думки, за мелодійністю і тематичною розмаїтістю. Вони уособлюють

внутрішній порив автора до рідної землі, від якої він був силоміць відірваний

царською

охороною:

О мисле! Спогадів с гідра мовчазна,

Що спить на дні твоїм під зливами-дощами,

А в супокійну мить рве серце пазурами.

(“На верховині Тарханкут”).

Сонет про яструба – це твір, який відображає почуття автора під час перебування у ворожому гурті. Поет порівнює себе з підбитим птахом, наче зливається з яструбом, відчуває страшну загрозу від перебування у чужому середовищі. Становище яструба – це становище висланого з рідної землі Міцкевича:

Нещасний яструб! Бурі його збили

З небес, в чужі закинувши краї;

Він мокрі пера розгорнув свої,

На щогли сівши, зморений,

безсилий.

(“Яструб”).

Мені здається, що сонет “Руїни замка в Балаклаві” перегукується з твором Лесі Українки “Царі”. Певно, в душі кожного поета є нотка єдності з народом і відповідальність за його долю.

Яскраво і образно розповідає поет про красу кримської ночі. Читаючи ці рядки, проймаєшся єдністю людини і природи, вловлюєш навіть п звуки і запахи. Проте Міцкевич невіддільний від своєї рідної землі. І тому чари Криму меркнуть, коли автор згадує свою батьківщину:

Далекої Литви природа непочата –

Грузька драговина, незаймані ліси…

Мені любіший тут шум сосон, дзвін коси.

Ніж солов’ї Байдар, салгірських лук дівчата.

(“Мандрівник”)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Природа і людина у “Кримських сонетах”