Мати з її воістину божественною місією продовжувати людський рід возвеличена й оспівана багатьма українськими поетами. За останні два століття нової української літератури ми не знаємо жодного більш-менш помітного художника слова, у якого б не було віршів про матір. Українські поети створили величезну і прекрасну симфонію святої любові до жінки-матері – берегині роду і народу.
По особливому виразний, чистий і світлий мотив у ту симфонію вніс Борис Олійник. Він чи не єдиний у сучасній українській поезії автор, який створив не кілька
Світлій пам’яті своїх батьків Марфи Никонівни та Іллі Івановича присвятив Б. Олійник книжку “Сива ластівка”, яка є першим розділом нової книги “Пісня про матір”. Глибока, мудра, людяна, щира і художньо переконлива, ця книга відразу посіла особливе місце у творчості поета. Згадаймо поезії “Мати”, “Мати сіяла льон”, “Пісня про матір”, “Мамо, вечір догоря… “, покладені на музику Іваном Карабицем, наспівані Ніною Матвієнко, – вони стали справді народними, величальними “сивими ластівками”.
Образ матері – це символ
Люди, всією родиною
Браму відкрийте з добром
Перед моєю Вкраїною,
Перед живлющим Дніпром!
У Бориса Олійника мати – це вже не просто жінка – це вічний образ добра і віри.
Ніжністю й любов’ю сповнені рядки віршів, присвячених тим, хто зазнав страждань, хто виніс тяготи Великої Вітчизняної війни. Усім удовам цієї страшної епохи Б. Олійник присвятив поезію “Балада вірності”. Це гімн надзвичайній, безмежній жіночій вірності, яка витримала тяжкі часи, зростила дітей, онуків, які “як соколи розлетілися у світ”. В останні хвилини свого земного існування мати лине душею до свого сина:
На причасті отерплими
Прошептала душа:
– Я до тебе хоч… мертвою,
Мій єдиний, прийшла.
Духовна краса, безмежна любов розкривається в турботах про сина, про родину. Матерям доводиться проводжати в дорогу своїх дітей, де все переплелося: й радощі, й печалі, й сподівання.
Дуже часто образ матері в Б. Олійника поєднується з образом дитинства, рідним краєм, де без втоми працюють натруджені руки:
– А хіба це дрібниця, коли
Моя мати побожно надвечір
Дістає з голубої печі
Повновидий, як місяць, хліб!
Хліб – символ миру й злагоди стає уособленням спокою й дитинства, яке пройшло на малій батьківщині поета, – Зачепилівці. Ліричний герой згадує хлопців, з якими “хвацько катався на соняшничині”. Рідна земля очищує душу й розум, дає надію на світле майбутнє. Як не згадати з цього приводу поезію “Мати сіяла сон”, де ліричний герой оспівує працьовитість, душевність рідної матері, яка приносить синові стільки радості.
Мати – це сонце, яке зігріває своїм теплом і старанням, обдаровує сина достатком. Вирощений матір’ю соняшник, який продовжує світити людям і після її смерті – це уособлення всього найкращого.
Мотив любові до матері, неповторного болю утрати, вірності її світлій пам’яті розкрито в циклі “Сиве сонце моє”. У дев’яти його невеличких віршах постає ліричний образ трудівниці, відданої чесній хліборобській праці, образ людини, для якої віками утверджені принципи народної моралі були непорушним законом. Від матері син успадкував її найважливіший життєвий урок, який тепер має учити безсонно до віку:
Як ти покірно тримала за себе і за мене,
Як ти несла оцей всесвіт важкий на собі!
Тепер ліричний герой залишився сам-один, душу охоплює не просто сум, а холод, який пронизує його до самого серця:
Як мені холодно…
Боже, як холодно, мамо!
Холодно, мамо… холодно, мамо…
Так, лише втрачаючи найсокровенніше, розумієш, що воно для тебе значить. Отже, справедливо вважав О. Гончар, що “мотив синівської вірності, кревного обов’язку перед отчою землю, перед близькими людьми, зрештою, перед самим народом – один із найсильніших у творчості Бориса Олійника”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)