Ми – українці, а не гречкосії. Роздуми над поезією Бориса Олійника

У передньому слові до збірки поезій Бориса Олійника “Основи” (2005 р.) Михайло Шевченко чітко і всеосяжно окреслив постать поета: “Дивовижний чародій інтимної лірики, володар плечового удару в публіцистиці, недосяжний фігурист в іронії, майстер поем – Борис Олійник, безперечно, унікальна постать в українській культурі, політиці і філософії, яка не має аналогів у землях близьких і землях далеких, один із найбільших поетів другої половини двадцятого століття”. Він увійшов у літературу у пору “хрущовської відлиги”, дух шістдесятників

запалив у його серці вільнолюбний вогонь.

У Бориса Олійника своє бачення ролі і місця митця у суспільстві. Для нього головне – непідкупність і безкомпромісність. А ще – скромність, що межує з почуттям гідності. Сильні, переконаний поет, не доводять своєї сили.

Славні – не просять на славу (“тяжчого ж, брате, видовища в світі нема, аніж поет, що старцює під вікнами слави”).

Головне у житті, вважає Борис Олійник, зробити свій вибір. Його програмний вірш із однойменної збірки має назву “Вибір”:

Над штормом, над шабельним зблиском,

Над леготом теплим в житах

Гойдається вічна

колиска

Маятником Життя…

У безмежному в часі і просторі Житті кожен вибирає своє місце під сонцем. Одні тихо й непомітно тліють за крок від межі – так, що й не зрозумієш, чи живі вони, чи не живі. Інші насолоджуються славою, забувши про все на світі. Поет не хоче так жити, у нього своє місце у вічній колисці Життя. Навіть якщо йому запропонували б вищу лаврову почесть, що обвила б його чоло, він уже зробив свій вибір – раз і назавжди:

Я вибрав найвищу почесть:

У чистім і чеснім бою

На чорному мармурі ночі

Зорю записати свою!

Таким самим сміливим і безкомпромісним виступає ліричний герой у поезії “Ринг”. Він – боксер і віддає перевагу чесному і справедливому бою, де переможцем, без сумніву, буде сильніший. Однак ліричний герой знає, що всі у майбутньому двобої відвернулися від нього. Чесного бою не буде: рефері винувато ховатиме очі, його секундант залишив у роздягальні рушник на видноті,- а суперник сховав свинець у праву рукавицю.

Всі про це знають і підло мовчать.

Що ж, буде бій,

Важкий. Без правил.

Мій ворог – публіки владар –

Мені вцілятиме ізправа

Під серце зважений удар.

Та ліричний герой готовий до цього ганебного поєдинку. Єдине, чого не прорахували суперник і продажний рефері, – силу духу ліричного героя, його рушійний лівий удар. Головне – лише зібрати всі сили докупи у вирішальний момент:

Я визбираю в жмуток силу

Своїх поразок і удач – ,

В ім’я Отця, і Духа, й Сина

Обрушу з лівої удар.

Це буде потім, а поки що ліричний герой Олійника іде до лисніючого холодом квадрата рингу, наче піднімається на вершину випробувань:

Іду. І поруч твердо

Крокує Честь – мій секундант.

Борис Олійник одним із перших у 60-ті роки після довгих десятиліть мовчання поетів на повний голос заявив про національну ідею, про честь і гідність українців. І водночас ніби “роздягнув” усю нашу душу, “розкоронував гречкосійство” і примусив подивитися на себе по-іншому:

Злізайте з печі,

Вдарте у кресала,

Аби вогонь пропік на душах сало

І нагадав, що править не живіт,

А дух Шевченка – віщого месії,

Що ми – вкраїнці, а не гречкосії,

Що ми – живі!

Важко щось заперечити і неможливо сказати краще, більш влучно. Мабуть, все-таки варто прислухатися до поета, який слово “Життя” пише з великої літери. Варто йому повірити.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Ми – українці, а не гречкосії. Роздуми над поезією Бориса Олійника