Пісня про безсмертя (За поезією Б. Олійника)

Тема материнства й відносин між матір’ю та дітьми завжди була провідною у творчості українських поетів. Ця тема в поєднанні з темою Батьківщини, її героїчного минулого взагалі може вважатися центральною в ук­раїнській поезії. Кожен з видатних наших поетів присвя­тив матері найпрекрасніші рядки своїх творів.

У видатного поета-сучасника Бориса Олійника є вірш, до якого хочеться повертатися ще й ще. Це “Пісня про матір”. З цим віршем я познайомилася несподівано.

Се­ред звичайного телевізійного белькотіння та гаміру раптом виник

сильний і чистий голос Таїсії Повалій, яка співа­ла зовсім незнайому пісню, де були слова, від яких сльози наверталися на очі. Це й був вірш Бориса Олійника “Пісня про матір”:

Посіяла людям

Літа свої, літечка житом,

Прибрала планету,

Послала стежкам споришу,

Навчила дітей,

Як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко –

І тихо пішла за межу.

Якщо осягнути всю велич жіночих справ, поданих поетом крізь призму високої метафоричності, то стане зрозу­міло, що людина не може більшого зробити для родини, народу, усесвіту. Але діти й онуки не можуть і не хочуть зрозуміти того, що вічний

закон природи владний і над їхнею матусею. Вони просять її залишитися, і в цьому проханні стільки душевного болю, любові й муки. Але ж зараз мати та її родина вже знаходяться по різні боки вічної ріки: мати готується злитися із всесвітом, а діти й онуки сповнені простого земного життя.

Як їм порозумі­тися? Усе ж таки закони всесвіту залишаються незмінними, і годі втримати ту, що відчула свій час і віддаляється з кожною миттю:

Вона посміхнулась,

Красива і сива, як доля,

Махнула рукою – злетіли увись рушники.

“Лишайтесь щасливі-

І стала замисленим полем

На цілу планету,

На всі покоління й віки.

Ось так відбулася грандіозна подія, яку й словом “смерть” назвати не можна, тому що мова тут іде про безсмертя в буквальному розумінні цього слова.

Жінка є матір’ю, великою трудівницею, вихователькою. Вона не лише продовжує людський рід, а й дарує йому безсмертя в незліченних поколіннях нащадків. Саме про Жінку склав свій вірш Борис Олійник. Діалог, який відбувається у вірші, є зразком найвищого ступеня поетичної майстерності.

Ніби все життя жінки-трудівниці проходить перед нашими очима: вона ростила дітей, потім плекала внуків і весь час правила свій чесний труд. Любили її діти, обож­нювали внуки, поважали сусіди. І ось треба йти, залишивши все й усіх. Такий крок потребує великої сили волі, адже мати розуміє, що виконала все, що потрібно було виконати.

Таке відношення до проблеми життя і смерті гідне людини.

Борис Олійник подарував нам справжнє диво – вірш, де йдеться про найскладніші й найглибинніші проблеми нашого буття. Людина не вмирає, а переходить в інший стан. І якщо життя було гідним звання людини, то це нове існування стає більш досконалим, довершеним, справжнім. Ось і ця жінка – героїня вірша “Пісня про матір” – стала “замисленим полем”. Та поле – не просте.

Це ціла планета, де завжди буде жити звичайна жінка-матір, трудівниця, берегиня.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Пісня про безсмертя (За поезією Б. Олійника)