Жінка-берегиня… Як багато почуттів вкладено в це слово! Яке воно величне, неповторне у своїй мальовничій красі! Наш народ проніс вогонь любові до неї через жорстокі битви з татаро-монгольськими полчищами, криваві бої зі шляхетською Польщею, свавілля царського самодержавства. Отже, настав час відродження, зростання, воскресіння з вічності.
Лише любляче серце жінки-матері залікує рани битв, образ, принижень, Життя, на жаль, швидкоплинне, але з усіх доріг на світі найпершою є дорога до рідної матері. Вона вся з гомону полів, лісів і морів отчої
Навіть, коли станеш дорослим, завжди будеш пам’ятати мамині руки, які пахнуть любистком та м’ятою, мамині очі, які світяться від любові та щастя. Відчуваючи це, виростають поети й композитори, хлібороби та захисники рідної землі, філософи й політики – просто люди.
На мою думку, не має нічого
Найніжніші слова знаходять сини для матерів. Як можна не пам’ятати Малишкової “Пісні про рушник”, яку в народі ще називають любовно “Рідна мати моя”. Це – гідний пам’ятник українській жінці, який вдячний син звів назавжди.
Ця пісня глибоко національна, бо образ тримається на вишиваному рушникові, з яким у нас пов’язано все – від народження до останнього подиху. В А. Малишка образ матері – це і образ конкретної людини, і узагальнений образ люблячої матері. її духовна краса, безмежна любов розкриваються в турботах про сина:
Рідна мати моя, ти ночей не доспала. І водила мене у поля край села…
Ліричний герой з великим теплом згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного. У кожної людини є своя стежина, яка проходить через її серце і кує її долю, але єдина заповітна стежина має знаходити дорогу до рідної неньки, бо:
…Ота стежина в нашім краю Одним одна біля воріт.
Ненька дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги. Цим А. Малишко поглиблює образ рушника, запозичений з народної творчості. Поет змушує кожного згадати своє дитинство, молоді літа, прощання з отчим порогом і матір’ю, відтворити і щем розлуки, і передчуття майбутніх незвіданих доріг, і материнську тривогу за долю дитини. Ні кінця, ні краю немає стежині людського життя, бо одні покоління приходять на зміну іншим, але незмінними залишаються духовні цінності українського народу.
Вірші-пісні А. Малишка тривожать душі багатьох людей, тому його пісенна творчість житиме доти, поки живе Україна та український народ.