1. Покликання бути поетом. 2. Особливості стилю Буніна. 3. Аналіз вірша.
4. “Листопад – один із кращих віршів поета. І. А. Бунін народився у Воронежу в збіднілій дворянській сім’ї, однак все своє дитинство провів на хуторі в Орловській губернії.
Можливо, саме тут хлопчик навчився розуміти й почувати природу, зауважувати її найменші настрої, пориви, що не преминуло відбитися в його подальшій літературній творчості. Іван Олексійович все своє життя прагнув не відходити від традицій російської класичної літератури, уважаючи себе спочатку
А. А. Блок, ревний цінитель бунинской поезії писав, що “його право на одне з головних місць серед сучасної російської поезії” незаперечно. Безліч поетичних творів Івана Олексійовича присвячено природі, що втілює, на його думку, у собі гармонію й спокій, до яких повинен прагнути кожна людина. Гарного настрою й відчуття радості буття можна досягти тільки одним способом – стати невигадлива й природним,
Твору Буніна в першу чергу характеризує строгість і чіткість поетичної думки, що робить її ще більш коштовної й привабливої для вимогливого читача Поет свідомо відмовляється від розмитих метафор, нечітких визначень, півтонів. Тут тільки чіткі, яскраві фарби, обумовлені винятково земним конкретним сприйняттям дійсності. Вірш стає схожим на чіткий фотографічний знімок, де помітні навіть самі дрібні елементи: Не видно птахів.
Покірно марніє Ліс, що спорожнів і хворий. Гриби зійшли, але міцно пахне В ярах вогкістю грибний Одна за іншою встають перед очами читача картинки живої природи. І от уже здається, що цей не вірш, а рідний спогад про ті місця, де колись уже побував.
Автор упевнений, що через природу людин може знайти в собі сили, щоб знову відродитися до життя, заповнити свою щиросердечну порожнечу чимсь по-справжньому важливим. У своїх творах Бунін часто одушевляє природу, приписуючи їй цілком людські риси. Так, і у вірші “Листопад” головною діючою особою стає Осінь.
Ліс пахне дубом і сосною, За літо висохнув він від сонця, И Осінь тихою вдовою Вступає в строкатий терем свій. Тут Осінь виступає як мудру істоту, що пережило не один спад і підйом у своєму житті, не одна пригода або хвилювання душі, а тому знає й розуміє куди більше, ніж смертна людина: Останні мгновенья щастя! Уж знає Осінь, що такий Глибокий і німий спокій – Провісник довгої негоди.
Осіни, як і людині, важко усвідомлювати, що вона несе довгий сон, а може й смерть для живої природи.
Їй моторошно від цієї думки. Вся її увага спрямована на майбутній холодний сон, тому вона не зауважує ні яскраве осіннє вбрання, ні останні теплі промені яскравого сонця Кожний новий ранок наближає цей момент, і вся природа завмирає чекаючи неминучого: Тепер вуж тиша інша: Прислухайся – вона росте, А с нею, блідістю лякаючи, И місяць повільно встає… Ліс, білим світлом залитою, Своєю застиглою красою Начебто смерть собі пророкує.
Незважаючи на барвистість і навіть казковість картин природи, у читача створюється досить сумовитий настрій. Відбувається своєрідний бенкет під час чуми, коли “писаний”, “ліловий”, “золотий”, “багряний” ліс натягає всі свої кращі вбрання, передчуваючи свою смерть, намагається насолодитися “останніми митями щастя”. Контрастність сліпуче яскравих квітів і світлого крижаного оцепененья ще більше підсилює сумне почуття.
Бунін талановито передає фарби ошатного осіннього лісу: Серед широкого двору, Повітряної павутини тканини Блищать, як мережа зі срібла Сьогодні цілий день грає У дворі останній метелик И, точно білий пелюсток, На павутині завмирає…
Листя бурштиновий відблиск ллє; У лісі панують осіннє запустіння, що ще більше підкреслюють нечисленні мешканці лісу: Заквокче дрізд, перелітаючи Серед подседа… Граючи, у небі промайне Шпаків розсипана зграя – И знову всі навкруги завмре… Сова й та мовчить: сидить Так тупо з галузей дивиться…
Важку, що давить атмосферу ще більше згущає зауваження автора, про те, що це особлива остання ніч: Але Осінь затаїть глибоко Все, що вона пережила В німу ніч, і самотньо Замкнеться в теремі своєму Із цього моменту ліс залишається без своєї господарки, наданим самому собі.
Головна героїня робить свій вибір і залишає свій ніколи яскравий і гостинний будинок: Давно вуж птаха полетіли; Туди й осінь поутру Свій самотній шлях направить И назавжди в порожньому борі Розкритий терем свій залишить. Далі ліс рівняється автором з теремом, що залишився без догляду, а тому приречено на зів’янення й руйнування під впливом непогоди. Вересень, кружляючись по хащах бору, З його місцями дах зняв И вхід сирим листям усипав; Відтепер ніщо не може порушити похмуре безмолвье, крім зрідка, що доносяться здалеку звуків полювання Ліс поступово міняє всі свої фарби: тепер тут переважає морозне срібло, через лад голих дерев проглядається й “синявий долин”, і “широчінь пустельного болота”.
Осінь, що утомилася від очікування, що умила свою бліду особу, іде усе далі й далі на південь. Зовсім незабаром у лісі з’явиться інший хазяїн: И незабаром мягкою порошею Засріблиться мертвий край.
Розгул яскравих осінніх фарб іде в небуття, однак ліс раптом здобуває зовсім другоекачество. Смерть знову міняється життям. Природа як би знаходить інше радісне життя, освітлювану полярним сяйвом: Як будуть ради соболя, И горностаї, і куниці, Граючись і гріючись на бігу В заметах м’яких на лузі.
Бунін доводить читачеві, що в природі всі циклично, одна пора року міняє інше, а на кожне зів’янення доводиться нове народження.
У своєму логічному завершенні смерть неминуче символізує поява нового життя. Більше того, поет уважає, що подібні періоди спаду й розквіту характерні й для кожної людини, що займається творчою діяльністю. Багато літературознавців уважають стихотворениебунина “Листопад” еталоном високої пейзажної лірики.
Тут майстерно підібрані такі слова й епітети, які до геніальності просто й точно розкривають процеси, що відбуваються в живій природі. Створюється враження, що не просто абстрактна істота бродить по лісі, а живаючи реальна жінка-відьма прощається зі своїми володіннями, уболіває про життя, що закінчується.
Більше того, сам читач починає відчувати себе діючою особою всього що відбувається. І він так само, як і осінь може сховатися в писаному теремі від дощу й самітності. Ще однією важливою рисою лірики Буніна є її близькість до фольклору й наспівність. Можливо, тому вірші поета от уже протягом багатьох років зачіпають душі нових і нових поколінь читачів
(2 votes, average: 2.50 out of 5)