Зображення часу в оповіданні Пан із Сан-Франциско Буніна І. А

Ріка часів у своєму стремленье Несе всі дела людей И палить у прірві забвенья Народи, царства й царів. А якщо що й залишається Чрез звуки ліри й труби, То вічності жерлом пожрется И загальної не піде долі. Г. Р. Державін В оповіданні Буніна “Пан із Сан-Франциско” описується подорож багатого американця через Атлантику в Європу і його раптову смерть на острові Капрі на самому початку запланованого на два роки вперед круїзу.

Сюжет, як видно, простий і немудрий.

Оповідання цікаве не сюжетом, а зображенням пана із Сан-Франциско й багатогранною

філософської ідеєю Як же на основі такого приземленого сюжету створюється серйозний філософський зміст добутку? Відповідь проста: в оповіданні відбиті дві точки зору – автора й головного героя. Пан із Сан-Франциско – ділова людина, що процвітає бізнесмен, самовдоволений і самовпевнений.

Він міряє навколишній світ по своїй мірці: усе в житті можна купити, розпланувати, передбачати, пояснити Сприйняття миру з погляду героя представлено в першій частині оповідання. У формі невласно-прямого мовлення Бунін викладає доводи американського пана на користь кругосвітньої подорожі: “по-перше, він багатий,

а по-друге, тільки що приступав до життя, незважаючи на свої п’ятдесят вісім років”.

Далі приводиться великий план подорожі, складений героєм на два роки: спочатку Південна Італія, де в грудні не дуже холодно; потім Ніцца й Монте-Карло, де саме добірне суспільство спостерігає за вітрильними й автомобільними перегонами, а по вечорах розважається за ігорним столом; до початку великого поста пан із Сан-Франциско збирався відвідати Рим, щоб подивитися на Тата Римського; потім переїхати в Париж, подивитися в Севільї бій биків, заглянути на Британські острови, в Афіни, Єгипет, Палестину й навіть у Японію. Після цього грандіозного плану описується розпорядок дня на “Атлантиді”, тут усе розплановано по годинниках, що звично для пана із Сан-Франциско і є сприйняттям миру з його погляду. Автор знову приводить найменші подробиці розкішного життя пасажирів верхньої палуби: вишукані страви й провина, чудові вбрання, прекрасну музику, вимуштруваних слуг.

Через такий навмисний опис проявляється іронічне відношення автора до пана із Сан-Франциско й іншим “хазяям життя”. Самовдоволені багатії, прагнучи тільки до задоволень, не думають про прислугу, що створює їм різноманітні зручності, про кочегарів у машинному відділенні, а завдяки їхній важкій роботі пароплав рухається вперед.

Про цих простих людей, однак, не забуває автор. Тут відбувається перемикання точок зору. Саме авторові машинне відділення з величезними топленнями й гуркотом машин нагадує дев’яте коло пекла.

Саме автор згадує про океан, що чорними горами ходить за тонкими бортами корабля, у той час як багаті пасажири воліють не думати про небезпеки океанської подорожі. От так, завдяки точці зору автора, в оповіданні з’являється філософська тема про безмежність миру й нескінченності часу Отже, при описі навколишнього світу з погляду пана із Сан-Франциско час позначений точно й чітко; словом, час конкретно.

По годинниках розплановані дні на пароплаві й у неаполітанському отеленні: розкладу в обох випадках майже збігаються, тому що ранком, об одинадцятій годині, о п’ятій годині, о сьомій годині туристи їдять, перекушують, п’ють чай, обідають і т. д. При описі навколишнього світу з погляду автора в оповіданні відбивається “живаючи життя”, час і простір розсовуються безмежно, таємниче (ірраціональне для людського розуму) проявляється в житті. Саме автор, а не герой відзначає символічні збіги в навколишньому світі. Пан із Сан-Франциско не думає про смерть, але вмирає раптово напередодні свята Різдва.

Так відбувається сумне коло життя: за смертю приходить народження, так було в рік різдва Христова (для пана із Сан-Франциско майже дві тисячі років тому) і завжди. Думка про раптовість і неминучість смерті входить в оповідання вже з епіграфаа, що автор подало добутку в першій публікації, але в еміграції, при черговому редагуванні, чомусь зняв: “Горе тобі, Вавилон, місто міцний! ” (дотепер оповідання друкується те з епіграфом, то без нього).

Ця цитата з Біблії, обірвана на середині вірша, має продовження: “Ибов одна година прийшла суд твій” (Апокаліпсис). Щоб показати, що “хазяї життя” приходять і йдуть майже безвісти, автор зауважує, що ніколи на Капрі жив володар миру, римський імператор Тиберий, про яке тепер нагадують тільки руїни його палацу Оповідання кінчається авторським описом зворотної подорожі “Атлантиди” через океан в Америку. Завдяки цьому опису заглиблюється філософський зміст добутку: пароплав у трюмі везе тіло пана із Сан-Франциско назад в Америку, всі життєві плани героя звалилися, тобто, по переконанню Буніна, претензії людини на панування у світі примарні.

Навіть гордість людського розуму й рук, “Атлантида” – усього лише тріска посередині океану, що у будь-яку мінуту може поглинути многопалубний, многотрубний корабель-місто. Отже, в оповіданні переплітаються точки зору автора й героя й відповідно представлені два різних відліки часу. Пан із Сан-Франциско не заглядає далеко вперед і не оглядається назад, не забиває собі голову “вічними” питаннями, тобто непотрібними дрібницями, а автор постійно доповнює обмежене світосприймання героя, пропонуючи свій погляд на ті ж події й той же мир Читач, завдяки авторові, бачить у навколишньому світі багато чого поверх того, що здатно помітити пан із Сан-Франциско.

Відлік часу в автора йде не на годинники й дні, як у героя, а на тисячоріччя, на цілі історичні епохи (старозавітні біблійні часи, Римська імперія, початок християнської ери). Саме завдяки всеосяжному погляду автора приватна історія пана із Сан-Франциско перетворюється у філософську притчу про людське життя й смерть, про велич і незбагненність “живого життя” для обмеженого людського розуму