За рядками віршів Буніна

Споглядальність, міркування, покірність, смиренність характерні для Буніна і його віршів протягом всього його Життя, але Теми його поезії й осмислення їх міняються в міру його \”знайомства\” з життям. Природа й любов до Батьківщини такі основні теми лірики Буніна на початку його життя, при цьому вірші про природу частіше перейняті Світлим, радісним настроєм, вірші ж про Батьківщину сумним. Бунін бачив, відчував недосконалість суспільства, Людей (по-різному ця тема звучить у багатьох його віршах: \”Поет\”, \”Самітність\”, Чужа\”,

\”Сільський жебрак\” і ін.). Може бути, тому, а може бути, випробовуючи інтуїтивне прагнення до краси, Бунін любив природу й вона здавалася йому прекрасної й доконаної, тому їй присвячене безліч його віршів.

Обставини життя поета зложилися так, що він вирішив, як багато з людей у той час, виїхати за кордон. Його не залишала туга за Батьківщиною й почуття провини перед Настане день зникну я, А в цій кімнаті порожній Всі те ж буде… Я говорю собі, зачувши темний слід Того, що пращур мій сприйняв у темному дитинстві: – Немає у світі різних душ і часу в ньому немає!

Бунін відчуває свою самітність, розгубленість

у цьому, гаданому величезним, світі (ця тема звучить і у Вірші \”Завіса\”: \”Ніхто моєї душі не знає, крім Бога: він сам нас розділив завесою своєї\”).

При Цьому, мені здається, це не відчуття себе \”незначним\” і \”маленьким\” у порівнянні з космосом (коли людина Ототожнює себе зі своїм тілом, щодо якого всесвіт величезний, при цьому не розуміючи, що всю цю \”величезну\” всесвіт уміщає в себе його свідомість), а, скоріше, почуття того, що у світі є тільки він і Творець, \”господь\”(\”…ніхто моєї душі не знає, крім бога…\”; \”строк настане господь сина блудного Запитає…

\”). У вірші \”Слово\” Бунін висловлює думку про те, що \”безсмертний\” і єдино коштовний дарунок, Яким володіє людина, є мовлення: И немає в нас іншого достоянья! Умійте ж берегти Хоч у міру сил, у дні злості й страданья Наш дарунок безсмертний мовлення.

Це було написано в 1915 році, а через 7 років Бунін скаже: Пізнав я, як мізерно й не ново Порожнє людське слово… У цьому вірші (\”В опівнічну годину я встану й гляну…

\”) найбільше сильно звучить тема самітності, Крім того, тут Бунін говорить про \”незначність\” і \”безглуздості\” того, чим він раніше захоплювався, що Він уважав коштовним, не тільки мовлення, слова, любові, але й природи: Пізнав надій і радостей обман, Марність любові й терпку розлуку З останніми, деякими, хто милий, Хто близькістю своею полегшив Непотрібну для миру біль і борошно, И ці самотні годинники Безмовного опівнічного бденья, Презирства до землі й отчужденья Від всієї земної безглуздої вроди. Пройшовши довгий творчий шлях, Бунін від замилування красою матерії (природи) і прагнення злитися з нею (\”ти розкрій мені, природа, обійми, щоб я злився із красою твоєї!\”,1886) доріс(?) до усвідомлення \”безглуздості\” \”земної вроди\” і надії на \”радість неділі\” (\”…начебто все, що було й Пройшло…

У лоні всепрощення. ю забвенья небесними квітами поростило\”). Автор твору: Грэй [email&;#160;protected] ru


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

За рядками віршів Буніна