Кожна пора року красива і неповторна по-своєму: і білосніжна зима, і весела буйнотравна весна, і красне літечко, і золота осінь. Про ці пори року складено безліч казок, прислів’їв, літературних творів. Багато поетів малювали картини природи, оспівували її неповторність і красу.
Видатним майстром пейзажної лірики є Яків Щоголів, який у своїх поезіях зобразив природу у різні пори року, в погожі дні і в негоду. Красу осені показав у поезії “Листопад”. Швидко промайнув вересень зі своїми турботами, жовтень збіг непомітно. І ось уже:
Морозний
Подув з холодних міст
Й нещадно з дерева обніс
Червоно-жовтий лист.
Сіре осіннє небо автор порівнює з циновим дахом, а краплі від роси – зі сльозами. Морозний вітер додає до словесної картини відчуття осіннього холоду, а повторення літери “с” у рядках створює сумний настрій:
І висне небо в ті часи,
Немов циновий дах,
І стигнуть краплі від роси,
Як сльози, на гілках.
Осінь у вірші сприймається як жива істота. Листопад наділяється здатністю до людських почуттів. Він береже, жалкує, плаче.
Поезія має і символічний зміст. Поет звертається до людини похилого віку, до людини, що досягла своєї “осені” із запитанням: чи гідно прожиті роки, чи багато хорошого було в житті, чи є за чим жалкувати:
А ти хоч краплю теплих сліз
Зоставив від весни,
Щоб плакать так, як плаче ліс
За літом восени!