6-9 класи
ДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ
(Уривки)
“И створиша градъ во имя брата своего старъйшаго, и нарекоша имя ему Киевъ”.
Поляни жили окремо й володіли своїми родами. I до того вони жили родами, кожен на своїх місцях. І були три брати: одному ім’я Кий, другому – Щек, а третьому – Хорив, а сестра в них була Либідь 1. Сидів Кий на горі, де тепер узвіз Боричів2. А Щек сидів на горі, яка зветься нині Щекавицею. А Хорив на третій горі, від нього вона прозвалася Хоревицею. І збудували вони місто в ім’я старшого
Був круг міста ліс та бір великий, і ловився там всякий звір, і були мужі мудрі й тямущі, а називалися вони полянами, від них поляни і донині в Києві. Дехто, не знаючи, каже, що Кий був перевізником коло Києва, мовляв, був перевіз з того боку Дніпра: тим-то й говорили: “На перевіз на Київ”. Але якби Кий був перевізником, то не ходив би він до Царгорода 3. А Кий князював у своєму роду і ходив до царя грецького, і той цар, переказують, зустрічав його з великою шанобою та почестями.
Коли ж Кий повертався, то прийшов на Дунай, возлюбив одне місце, і поставив там невеликий городок,
Після смерті братів рід їхній став князювати у полян, а в древлян було своє княжіння, а в дреговичів своє, а в словен у Новгороді своє. Інше князювання було на річці Полоті, де жили полочани. Від них пішли кривичі, які сидять у верхів’ї Волги, і у верхів’ї Двіни, і у верхів’ї Дніпра, їхнє місто Смоленськ. Від них же походять і сіверяни.
А на Білоозері сидить весь, на Ростовському морі – меря. А на річці Оці, де вона впадає у Волгу, – мурома, яка говорить своєю мовою, і черемиси, які говорять своєю мовою, і мордва, яка говорить своєю мовою. Ось хто тільки говорить на Русі: поляни, древляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани, які сиділи по Бугу, а потім прозвалися волинянами.
А от інші народи, які платять данину Русі: чудь, меря, весь, мурома, черемиси, мордва, пери, печора, ям, литва, коре, – усі вони говорять своїми мовами і живуть у краях північних.
“И съде Олегь княжа въ Киевъ, и рече Олегь: “се буди мати градомъ рускимъ””.
В літо 879. Помер у Новгороді Рюрик 4 і передав князювання своє Олегові – родичеві своєму, і віддав на руки йому сина Ігоря, бо той був вельми на ту пору малий.
В літо 882. Виступив у похід Олег, взявши з собою багато воїнів, і прийшов до Смоленська з кривичами, і взяв місто, і посадив там своїх мужів. Звідти пішов униз, і взяв Любеч 5, і там посадив своїх мужів. І приплив до гір київських, і узнав Олег, що тут князюють Аскольд і Дір 6. Сховав Олег одних воїнів у човнах, а інших залишив позаду, а сам пішов до них, несучи на руках малого Ігоря. Підплив до Угорської гори 7, сховав решту воїнів і послав сказати Аскольду і Діру:
– Ми купці, їдемо до греків від Олега і княжича Ігоря. Прийдіть до нас, до родичів своїх.
Коли ж Аскольд і Дір прийшли, вискочили всі воїни, заховані в човнах, і сказав Олег Аскольду і Діру:
– Не князі ви і не князівського роду, а я – князівського роду.
А коли винесли на руках Ігоря, промовив:
– А ось він – син Рюриків!
Убили Аскольда й Діра, і віднесли на гору, і поховали на горі, яка тепер називається Угорською. Аскольдова могила там, де Ольмин двір, а Дірова – за церквою святої Ірини. І став Олег князювати в Києві, і сказав Олег:
– Це буде мати городам руським.
І були в Олега під рукою варяги, слов’яни та інші людності, які називаються руссю.
В літо 903. Ігор виріс і збирав данину на тих же землях, що й Олег, і слухались його, привели йому дружину із Пскова, іменем Ольгу.
В літо 955. Попливла Ольга в грецьку землю. І прийшла до Царгорода. Був тоді царем Костянтин 8.
І прийшла до нього Ольга, і побачив цар, що вона дуже гарна лицем і розумна, подивувався її розуму, бесідуючи з нею, і мовив їй:
– Достойна ти єси царствувати з нами в столиці нашій.
Вона ж, розгадавши ті слова, відповіла цареві:
– Я ж бо язичниця. Якщо хочеш мене хрестити, то хрести сам; а як ні – то я не хрещусь.
І хрестив її цар з патріархом. Просвітившись, вона раділа тілом і душею. Після хрещення покликав її цар і сказав їй:
– Хочу тебе взяти в жінки собі.
Вона ж відмовила:
– Як же ти хочеш взяти мене, коли ти сам хрестив і назвав мене дочкою. А в християн цього не дозволено – ти сам знаєш.
Засміявся цар і сказав:
– Переклюкала ти мене, Ольго! Перехитрила!
І дав їй дарів багато, золота і срібла, шовку і посуду дорогого. І відпустив її цар, назвавши своєю дочкою. Прийшла Ольга в Київ і вчила сина свого Святослава прийняти хрещення. Він того не слухав, кажучи:
– Як же мені самому хреститися і перейти в іншу віру? А дружина моя стане насміхатися.
Ольга ж говорила йому:
– Якщо ти хрестишся, то й всі зроблять те саме.
А він і далі жив за язичницькими звичаями, та коли хто хотів хреститися, не забороняв, д тільки насміхався над тим. Ольга ж любила свого сина, молилася за нього і за людей, наставляла його на розум до повних його літ і змужнілості.
“Сльшю же се, яко сестру имата дъвою, да аще еь не вдаста за мя, створю граду вашему, якоже и сему створих”.
В літо 988. Пішов Володимир з військом на Корсунь 9, місто грецьке, і замкнулися корсунці за високими стінами. І став князь на тій стороні міста, де пристань, на відстані одного перельоту стріли. І билися корсунці завзято. Володимир же взяв місто в облогу. Люди за стінами стали знемагати, і тоді сказав їм Володимир:
– Якщо не здастеся, то буду стояти хоч три літа.
Вони ж не послухали його. Тоді Володимир, підготувавши своє військо, звелів робити земляний насип до городських стін. Руські воїни нагортали вал. А корсунці, підкопавши свою городську стіну, потроху вибирали насипану землю, носили її до себе і висипали посеред міста.
Військо Володимира насипало ще і ще, і Володимир стояв. І от один корсунець, іменем Анастас, пустив стрілу до руського князя, так написавши на ній: “Колодязі за тобою зі сходу, із них вода тече по трубах у місто.” Перекопай труби і перейми воду”. Володимир же, почувши про те, глянув на небо і промовив:
– Якщо збудеться все – хрещусь!
І одразу наказав копати поперек труб і от – перейняв воду. Люди знесилились від спраги і здалися. Володимир вступив у місто з дружиною своєю.
І послав до грецьких царів 10 сказати:
– Ось я взяв ваше славне місто. Чув я, що маєте сестру на виданні. Якщо не віддасте за мене заміж, то зроблю вашій столиці те саме, що і цьому місту зробив.
І, почувши те, опечалились царі й послали йому таку звістку:
– Не личить християнок видавати за язичників. Якщо хрестишся, то і сестру нашу візьмеш, і з нами одновірцем будеш. Коли ж не захочеш цього зробити, то не зможемо видати її за тебе.
Володимир сказав посланцям від царів:
– Скажіть вашим царям так: я хрещусь, бо ще до того уподобав закон ваш, і люба мені ваша віра і богослужіння, про яке розповідали мені послані нами мужі…
Раді були царі, почувши те, і передали Володимирові так:
– Хрестись, і тоді пошлемо свою сестру до тебе.
Відповів же Володимир:
– Прийдіть з сестрою вашою і тоді хрестіть мене.
І ледве примусили її царі. Вона сіла в корабель, з плачем попрощалася з рідними своїми й попливла через море. Коли ж прибула в Корсунь, вийшли їй назустріч корсунці з поклоном, привели її в місто і посадили в палаті.
А тут саме розхворівся Володимир очима й нічого не бачив. Тужив сильно і не знав, що робити. І послала йому цариця сказати такі слова:
– Якщо хочеш позбутися тієї хвороби, то хрестися швидше.
І звелів князь хрестити себе. Єпископ же корсунський з попами царициними, оголосивши про те, хрестили Володимира. І коли поклав єпископ на нього руку, в ту ж мить прозрів Володимир. Побачивши те, багато хто з дружинників хрестився того ж дня услід за своїм князем.
Потім привели Анну 11, щоб справити шлюбний обряд.
Водою і духом хрестили Володимира в церкві святого Василя.
Після того взяв Володимир царицю, і Анастаса, і попів корсунських; узяв і посудини церковні, і грецькі ікони. Поставив церкву в Корсуні на тій горі, яку насипали під час облоги посеред міста; та церква стоїть і донині.
Коли ж він прийшов у Київ, то звелів повалити ідолів – одних порубати, а інших спалити. Перуна ж наказав прив’язати коневі до хвоста і волочити його з гори крутим Боричевим узвозом до річки Почайни. І поставив дванадцять дружинників, щоб вони били Перуна палками.
Робилось це не тому, що дерево що-небудь почуває, а для наруги над бісом, який облещував людей у подобі цій, щоб він тепер дістав покару від людей.
Велик ти, Господи, і чудні діла твої! Вчора ще був шанований людьми, а сьогодні зганьблений!
Коли тягли Перуна до Почайни, оплакували його невірні люди, всі ті, хто не був ще хрещений. І, притягнувши до берега, кинули його в Дніпро. Володимир же послав людей і сказав їм:
– Якщо пристане десь до берега, то відпихайте його. А коли промине пороги, тоді тільки облиште його.
Вони ж виконали все, що було їм звелено. І коли пустили Перуна і проминув він пороги, викинуло його вітром на мілину, і від того прозвалося те місце Перунова мілина, і назва ця й досі живе в народі 12. Потім послав Володимир по всьому місті сказати:
– Якщо не прийде хто завтра на річку – хай то багатий, чи бідний, чи нужденний, чи раб, – буде мені ворогом.
Почувши про те, пішли люди з гомоном до Дніпра, радіючи й кажучи:
– Якби не було це добрим, то не перейняли б того князі й бояри.
Наступного дня вийшов Володимир з попами корсунськими на
Дніпро, і зібралося там люду сила-силенна. Забрели у воду, і стояли там одні по шию, інші по груди, дехто тримав дітей, молодь тислась до берега, а дорослі бродили; попи ж стояли на місці і творили молитви. Люди, охрестившись, розійшлися по домівках. І звелів Володимир будувати церкви і ставити їх на тих місцях, де колись стояли дерев’яні кумири. (…)
В літо 989. Задумав Володимир поставити церкву Пресвятій Богородиці і послав привести майстрів з грецької землі. І почав її будувати в Києві, а коли закінчив, доручив її Анастасу Корсунянину і поставив служити у ній корсунських попів, давши їй усе, що взяв перед тим у Корсуні: ікони, посудини, хрести.
І сказав так:
– Даю церкві цій десяту частину від моїх багатств і від моїх городів.
І назвав він церкву во ім’я Богородиці, та в народі приклалася до неї інша назва – Десятинна, від десятої частини його багатств.
1 Либідь – ця назва збереглася за річкою, яка впадає в Дніпро.
2 Бортів узвіз – крута дорога, що вела з верхнього міста на горі униз на Поділ.
3 Царгород – так слов’яни називали Константинополь, столицю Візантії (сучасний Стамбул).
4 Рюрик – засновник династії руських князів.
5 Любеч – місто на березі Дніпра, на захід від Чернігова.
6 Аскольд і Дір – київські князі IX ст.
7 Угорська гора – назва однієї з гір під Києвом.
8 Костянтин – візантійський імператор Костянтин Багрянородний. У його творі “Про церемонії візантійського двору” описується прийняття Ольги імператорською сім’єю.
9 Корсунь – так називалося грецьке місто Херсонес. Нині неподалік від руїн Херсонеса розташоване місто Севастополь.
10 У той час Візантією правили два імператори – Василь і Костянтин.
11 Князь Володимир хотів узяти за дружину грецьку царівну Анну тому, що цей шлюб урівнював його з візантійськими Імператорами.
12 Є й інша легенда. За Перуном бігли язичники і гукали: “Видибай, видибай, боже!” (“Випливай!”). І Перун виплив недалеко від Києва; саме в тому місці, у Видубичах, було споруджено пізніше Видубицький монастир.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)