ПОТЕБНЯ ОЛЕКСАНДР (22.09 1835, х. Манів поблизу с. Гаврилівка, тепер с. Гришине Роменського р-ну Сумської обл. – 11.12.1891, Харків) – мовознавець-філософ, етнограф, фольклорист, теоретик літератури, дослідник поетики, психології творчості, засновник Харківської лінгвістичної школи, основоположник психологічного методу в літературознавстві.
Член – кореспондент Петербурзької академії наук (з 1875), голова Харківського історико-філологічного товариства (з 1877), дійсний член Московського археологічного товариства (з 1865), дійсний член Товариства
Народився в сім’ї дрібних маєтних дворян, що походили з козацького роду. Закінчив Радомську класичну гімназію (1851), історико-філологічний факультет Харківського університету
Перша друкована праця О. Потебні “О некоторых символах в славянской народной поззии” (дисертація на ступінь магістра) побачила світ у 1860 р. Невдовзі в “Журнале Министерства народного просвещения” вийшло друком (паралельно – окремим відбитком у Санкт-Петербурзі) його наукове дослідження “Язык и мысль” (1862), яке принесло світове визнання молодому вченому. Проблема взаємовідношення і взаємозалежності мови й мислення стає наріжною у лінгвофілософському вченні О. Потебні.
Обстоюючи думку про особливу роль мови в мислитєльній діяльності людини, вчений зазначав, що “мова є засіб не виражати готову думку, а творити її”, що “слово необхідне для перетворення нижчих форм мислення в поняття”. Гумбольдгівське розуміння мови як діяльності, своєрідної роботи духу, позбавлене метафізичного ототожнення мови і духу, в концепції О. Потебні знаходить дальше осмислення на психолога – лінгвістичному грунті. Відштовхуючись від гумбольдтівського “всяке розуміння є разом з тим нерозуміння”, учений звертає увагу на складний механізм пізнавальної діяльності, де інформативно-понятійне перекодування слова має творчий характер.
Слово, за О. Потебнею, відображає два змісти: перший, об’єктивний, являє собою народне, або найближче етимологічне, значення, що вказує на основну його ознаку, другий, суб’єктивний, з віддаленим значенням, характеризується безліччю ознак. Зміст слова, об’єктивований за допомогою звука, О. Потебня називає зовнішньою формою, а спосіб вираження цього змісту – внутрішньою. Саме з внутрішньою формою як представленням (коли на основі найближчого етимологічного значення слова маємо спрямування думки в суб’єктивно-особистісне русло) пов’язує вчений головну сутність творчого процесу пізнання.
Екстраполюючи якісно-структурні характеристики слова, О. Потебня доходить висновку, що і в художньому творі наявні ті самі стихії, що криються в слові: зміст (ідея), зовнішня форма, внутрішня форма; що художній твір є синтезом цих трьох стихій, що, зрештою, мистецтво – це така творчість, як і слово. Ставлячи знак тотожності між словом і художнім твором, О. Потебня йде від образу, ідентифікованого в слові (внутрішня форма) й літературному феномені в процесі творення чи сприйняття їх. Художньому образу в концепції О. Потебні відведене особливе місце як такому, що здатен “згущувати думку”, слугувати динамізації, психологізації творчого (пізнавального) процесу.
Висловивши погляд, що за допомогою слова не передається, а лише пробуджується думка у реципієнта, аналогічно в художньому творі – думка митця видозмінюється й розвивається у свідомості читача, слухача, О. Потебня робить значний крок у напрямі з’ясування психології сприйняття, образного пізнання мистецької дійсності. Вчений аналізує такі явища, як аналогія, асоціація, апперцепція. Він грунтовно досліджує теоретичні проблеми поетики, естетики художнього твору, проблеми міфологічного і символічного мислення в народнопоетичній творчості.
Цим питанням присвячені праці “Из лекций по теории словесності!. Басня. Пословица.
Поговорка” (1894); “Из записок по теории словесности. Поззия и проза. Тропы и фигуры.
Мышление позтическое и мифическое” (1905), “О связи некоторых представлений в языке” (1864), “О мифическом значений некоторых образов и поверий” (1865), “О доле и сродных с нею существах” (1867), “О купальских огнях и сродных с ними представленнях” (1867) та ін.
Український фольклор, народна пісня були неодмінним об’єктом наукової уваги О. Потебні. В усіх основних теоретичних працях він звертається до прикладів з української народнопоетичної творчості, друкує розвідки “Малорусская народная песня по списку XVI в. Текст и примечания” (1877), “Обьяснение малорусских и сродных народных песен” (1882, 1883, 1887), “Обзор позтических мотивов колядок и щедровок” (1884, 1885, 1886, 1887), “Народные песни Галицкой Руси, собранные Я. Ф. Головацким” (1880) та ін. Фольклорні матеріали, записані О. Потебнею, увійшли до збірки “Українські пісні, видані коштом О. С. Балліної” (СПб., 1863) без посилання на авторство збирача; збірник “Українські народні пісні в записах Олександра Потебні” побачив світ 1988 р. в Києві (упорядник М. К. Дмитренко).
Неоціненний вклад О. Потебні у розвиток граматики слов’янських мов. Фундаментальне чотиритомне дослідження “Из записок по русской грамматике” (1873, 1874, 1899, 1941) охоплює широке коло питань морфології й синтаксису і, за оцінкою сучасників ученого, не знало собі рівних. Автор уперше суголосно традиціям XX ст. визначав поняття граматичної категорії і граматичної форми.
Вперше порушено питання про вираження граматичних категорій не лише за допомогою формальних ознак, а й па основі синтаксичних відношень, семантико-смислових зв’язків, про змінність синтаксичних категорій, про взаємозалежність морфологічних і синтаксичних одиниць у реченні тощо.
Значний інтерес становлять дослідження О. Потебні з діалектології, історичної фонетики, акцентології, текстології, етимології української, російської, білоруської та інших слов’янських мов “О полногласии” (1864), “О звуковнх особенностях русских наречий” (1865), “Заметки о малорусском наречии” (1870), “Разбор сочинения П. Житецкого “Очерк звуковой истории малорусского наречия” (1878), “Ударение” (надруковане 1973 р.), “Слово о полку Игореве. Текст и примечания” (1877, 1878), “К истории звуков русского языка, Зтимологические и другие заметки” (1879, 1880, 1883), “Этимологические заметки” (1879, 1880, 1882, 1891) та ін.
Залишився неопублікованим етимологічний словник, який протягом тривалого часу упорядковував О. Потебня і який на 527 аркушах містить значний лексичний матеріал з історії східнослов’янських мов. Не вдалося завершити вченому й переклад Гомерової “Одіссеї”, окремі фрагменти якої засвідчують глибоке знання української мови, неабияку художню майстерність перекладача. З ім’ям О. Потебні як редактора пов’язані видання творів П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ’яненка, І. Манжури.
Літ.: Срезневский И. И. Записка о трудах профессора А. А. Потебни… // Зап. Императ. АН. 1876. Т. 27; Памяти Александра Афанасьевича Потебни.
X., 1892; Овсянико-Куликовский Д. Н. А. А. Потебня как языковедмыслитель // Киев. старина. 1893. Т. 42; Сумцов М. Ф. Велетень думки й слова.
X., 1922; Райнов Т. Александр Афанасьевич Потебня. Пг., 1924; Багалій Д. /. Погляди О. О. Потебні на роль нацмови в утворенні культури // Зап. Харк. ін-ту нар. освіти. 1928. Т. 3; Синявський О. II.
Потебня як дослідник української мови І І Зап. Харк. ін-ту нар. освіти. 1928. Т. 3; Булаховский Л. А. Александр Афанасьевич Потебня К., 1952; Чудаков А. П. А. А. Потебня // Академические школы в русском литературоведении. М., 1975; Білодід О. І. Граматична концепція О. О. Потебні.
К., 1977; Пресняков О. Позтика познания и творчества: Теория словесности А. А. Потебни. М., 1980; Франчук В. Ю. Олександр Опанасович Потебня. К., 1985; Шевельов Юрій. О. О. Потебня і стандарт української літературної мови // Мовознавство.
1992. № 2, 3; Фізер Іван. Психолінгвістична теорія літератури Олександра Потебні: Метакритичне дослідження. К., 1993.
А. Мойсеєнко
(1 votes, average: 5.00 out of 5)