І. Головна думка роману Л. Толстого “Анна Кареніна”. (Толстой зазначав, що головною для нього у романі “Анна Кареніна” була “думка сімейна”.)
ІІ. Дослідження причин нещастя та щастя сімейного життя.
1. Формування шлюбних пар у вищому світі. (Шлюби в більшості випадків братися з розрахунку: наречений із зубожілого роду сватався до нареченої із знаті з багатим посагом, і навпаки – бідна дівчина йшла заміж за багатого чоловіка. Часто-густо долю молодих вирішували їхні батьки. Про почуття у таких випадках не йшлося.)
2.
Мати Вронського, за словами Левіна, молодою жила з усіма. На початку роману вона мріяла про те, щоб її син мав роман із блискучою світською жінкою, бо це формує характер молодого чоловіка.)
3.
Вона не хоче ховатися від чоловіка і зізнається у своїй зраді. Каре – ніну байдужі почуття Анни, його турбує лише розголос про її поведінку у вишуканому товаристві. Анна вибирає кохання. Але це не дає щастя ні їй, ні Вронському, ні Кареніну, ні синові Серьожі, ні доньці Ані.)
4. Вибір Доллі на користь обов’язку. (У родині брата Анни – Стіви Облон – ського – між подружжям теж немає злагоди. Стіва постійно зраджує дружину, яка навіть збиралася покинути його, та почуття обов’язку перед дітьми і страх залишитися самій змусили Доллі змінити своє рішення. Але і після примирення у родині Облонських залишилося відчуття нещирості. А де нещирість – там щастя немає.)
5. Родинне життя Левіних. (Єдина міцна родина у романі – Левіни. Костянтин і Кіті побраіися, кохаючи одне одного. У період закоханості їхні душі наташтовані однаково: недарма Кіті за початковими буквами розгадала все, що хотів їй написати Левін.
З часом на зміну ніжним почуттям прийшли взаємоповага, підтримка, розуміння потреб іншого. Костянтин і Кіті не уявляють життя одне без одного.)
ІІІ. Висновок. (Родинне щастя можливе лише там, де члени сім’ї, пов’язані духовно складають єдине ціле. Я гадаю, що в родині Левіних завжди пануватиме щастя, бо Кіті обожнює свого чоловіка і всією душею переймається його справами, а сам Левін господарює так, щоб його син подякував йому, як він сам подякував своєму дідові.)