Перша в українській літературі і драматургії п’єса І. Котляревського “Наталка Полтавка” була написана у 1819 році, та вона й досі користується любов’ю прихильників театру і читачів. В цій п’єсі багато привабливого: дотепні діалоги, чудові пісні, зворушлива історія вірного і чистого кохання. І, звичайно ж, найбільшою любов’ю користується головна героїня цього твору, ім’я якої автор виніс в назву твору. На мій погляд, саме Наталка, звичайна українська дівчина, забезпечила драмі таке щасливе і довге життя.
Наталка Полтавка
Крім того, Наталка не прагне вийти за багатого нелюба, знає про нерівність і рівність людей та добре орієнтується в соціальних відносинах.
По ходу п’єси розкриваються й інші позитивні якості дівчини. Вона привітна і чемна людина, гарна робітниця
Але повернення її коханого Петра відродило в дівчині мужність і рішучість. Не кожна дівчина в ті часи була здатна розірвати стосунки з багатим нареченим і порушити свою обіцянку. Наталка й тут опиняється на висоті – вона наполегливо відстоює своє щастя і добивається свого. Героїня п’єси І. Котляревського нагадує чудову героїню доброї казки, яка робить лише добрі справи і живе виключно по правді. Саме у казках такі персонажі нагороджуються багатством, щасливим життям або щирим коханням.
Можливо саме тому образ Наталки так приваблює читачів і глядачів. Адже в цьому образі утверджуються кращі дівочі якості, якості, яки у всі часи підносила народна мораль, якості, які й зараз повинні прикрашати наших співвітчизниць.
Не менш привабливою є головна героїня повісті Г. Квітки-Основ’яненки “Маруся”. Це перший в українській літературі прозовий твір, написаний живою народною мовою. У цій повісті автор так реалістично розповідає про життя простого народу, що викликає розуміння проблем, які постали перед цими людьми, і щире співчуття.
Головна героїня повісті Маруся, як і Наталка, являє собою справжній ідеал краси української дівчини, а її зовнішність автор змалював у традиціях народного фольклору: “Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, , як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки, як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки, неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані”.
Приваблива зовнішність Марусі гармонійно поєднується з її внутрішньою красою: вона, як і Наталка І. Котляревського, богобоязлива, слухняна, розумна, працьовита і добра. Саме так про неї думають й односельці: “Левко розповів, яка ця дівчина багата, як її батько любить, а вона байдужа до розваг і гуляти на свята не ходить. Згадав і про те, яка Маруся роботяща: добре шиє, пряде, варить і пече, а мати її сидить та відпочиває”.
Описуючи Марусю, автор зауважує, що білу сорочку, яка на ній одягнута, Маруся сама і пряла, і вишивала. Любов Марусі до Василя не знає меж, вона не здатна на зраду, але на жаль, такі сильні почуття призводять до загибелі героїв повісті.
Підводячи підсумки, можна з впевненістю сказати, що і Наталка Полтавка І. Котляревського, і Маруся Г. Квітки-Основ’яненки, навіть не дивлячись на те, що їхня доля склалася по-різному, – це втілення найкращих рис української дівчини, бо за своїм характером, почуттями і вчинками мають багато схожого. Не має сумніву, що будь яка з цих героїнь може служити ідеалом сучасним українським жінкам і залишиться прикладом ще багато десятиріч.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)