Повість “Маруся” Г. Квітки-Основ’яненки була вперше надрукована в 1834 році. Головні герої цього видатного літературного твору є Маруся и Василь, двоє безмірно закоханих людей, що ідеально підходять друг до друга. Маруся – це дочка Насті та Наума Дрота, гарних та турботливих батьків. Кращої дівчини та дочки, ніж вона, не було у всьому селі: “О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, і звичайна та ще к тому тиха і смирна, і усякому покірна”.
С перших сторінок повісті Маруся приваблює і заворожує читачів своєю охайністю,
А яка помічниця матері! І піч топить, і вишиває добре, і пряде, і “вже мати за нею було ніколи не поспішиться”. А до людей привітна яка: “Усякому поклониться і ласково заговорить”.
Але ж і насправді вони були, та не тільки тоді. Існують вони й сьогодні. Маруся не тільки лагідна та добра, вона дуже чутлива дівчина, будь-що трапиться – зразу у сльози. Для цього є просте пояснення – дівчина постійно знаходиться в світі переживань, пов’язаних з її першим коханням.
Василя вона полюбила з першого погляду, і любов ця була беззавітною, глибокою, на все життя. Дуже хотілось би, щоб моя улюблена героїня була щаслива, назавжди залишалася поряд із своїм коханим, вийшла б за нього заміж та жила довго та щасливо. Але як частіше всього трапляється у нашому житті, соціальні перешкоди стають на заваді їхнього кохання і мріям дівчини не призначено було здійснитися. Сама Маруся не може уявити свого життя без Василя і просить своїх батьків не розлучати її з коханим. “Хоч один годочок дайте мені з Василечком прожити, щоб і я знала, що то за радість на світі”.
Та не судилося цьому збутися, не судилось виправдатися дівочим надіям та сподіванням на подружнє життя. Дівчина увесь час, доки Василя не було в селі, була вірною своєму коханому та справно дочекалась його з заробітків. Уже й засватати встигли “за хорошого чоловіка, та ще її люб’язного”, “така гульня була, що крий боже, трохи чи не до світу гуляли…”, і здавалось би, все повинно закінчитися добре.
Але весілля відклали до осені, і Маруся знову зажурилася, засумувала. Вона така покірна, така шаноблива до своїх батьків, така богобоязлива, що не може й слова сказати проти волі своїх в батьків. А між тому її весь час не покидає передчуття нещастя та лиха.
Так воно й сталося. Маруся захворіла та невдовзі померла, так і не познавши простого людського щастя. Мені дуже припала до душі головна героїня твору Г. Квітки-Основ’яненки “Маруся”. “Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки, неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані…”.
Чим не сучасна красуня? Але ж якби вона ще була більш наполеглива у своєму коханні, можливо все б могло закінчитися зовсім інакше. Те ж саме можна сказати і про Василя. Якби парубок не був таким покірним та зміг би настояти на тому, щоб весілля зіграли раніше, їхнє з Марусею життя могло б піти іншим шляхом.
Але не нам судити героїв повісті, бо в той час були декілька інші маральні принципи та інші цінності, повернути які не завадило б і в наше сьогодення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)