Історичні пісні – це твори героїчного епосу, які розповідають про конкретні, типові для певної історичної епохи події, про дії відомих в історії осіб, що виступають під власним або вигаданим ім’ям. В історичних піснях нерідко йдеться і про безіменних героїв, які, проте, пов’язані з характерними подіями того чи іншого періоду суспільного життя, з подіями, конкретність яких з бігом часу стерлась і набрала узагальнення. Героїко-патріотичним характером народні історичні пісні близькі до дум, але в них йдеться переважно про конкретні історичні
Епічність зближує історичні пісні з думами. Виконуються історичні пісні і соло, і хором. В історичних піснях не відразу викристалізувались риси ідейно-художнього змісту, характерні для цього жанру.
З бігом часу зміст і форма історичних пісень змінювались. Кожний важливий
У формальному відношенні її характеризують такі риси: куплетна побудова; рнми, що більш чи менш суворо чергуються (найчастіше, але не завжди, розташовані за схемами абаб або ж аабб; щоправда, в найраніших записах пісень рим яема); віршовані розміри, властиві українським пісням і інших типів, наприклад, ліричним. Українські історичні пісні виникли в XV ст. У них широко використані поетичні традиції героїчного епосу Київської Русі та ліричної пісні. Термін “історична пісня” вперше застосував М. В. Гоголь у 30-х роках XIX ст. У своїй відомій статті “Про малоросійські пісні” він писав: “Пісні малоросійські можуть цілком називатись історичними, тому що вони не відриваються ні на мить від життя і завжди відповідають тодішньому стану почуттів”.
Тут М. В. Гоголь вжив термін “історичні пісні” в широкому розумінні слова, тобто застосував його до всіх видів українських народних пісень, у яких так чи інакше відображені процеси суспільного життя. Пізніше він уточнює цей термін, застосовує його лише до певної групи пісень, у яких ідеться безпосередньо про історичні події і особи. У цьому значенні вживали цей термін і Максимович та Срезневський. “Пісні і думи власне історичні, тобто такі, що мають предметом розповідь про пвдії й особи історичні”, – писав І. Срезневський.
Історичні пісні, як і думи, часто виступають своєрідним художнім історичним документом окремої епохи, бо лише з нього можна скласти реальне уявлення про ту чи іншу подію. До кращих належать такі з них: “Зажурилась Україна, що нічим прожити”, “Гей, не дивуйтесь, добрії люди”, “Чи не той то хміль”. Так, наприклад, пісні про боротьбу з турками і татарами майже з літописною дбайливістю змальовують перед нами картини лихоліття в Україні XV століття (“Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш”, “За річкою вогні горять”, “Ой, Морозе, Морозенку” тощо). Не менш майстерно складено пісні про боротьбу з польською шляхтою, знайомлячи нас 3 уславленими історичними особами, героями: Максимом Кривоносом, Іваном Богуном, Данилом Нечаєм та іншими. Але з особливою любов’ю і повагою створили невідомі автори образ Богдана Хмельницького, що став символом визвольної боротьби українського народу 1648-1654 років: Чи не той то хміль, що коло тичин в’ється?
Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б’ється. Гей, поїхав Хмельницький і к Жовтому Броду, Гей, не один лях лежить головою в воду. Суть подій в історичних піснях висвітлюється з точки зору народних мас. Народні маси в піснях по-своєму оцінювали відомих в історії осіб, славили подвиги кращих синів народу у боротьбі проти всякого гніту, за вільне, щасливе життя, опоетизовували їх віддане служіння батьківщині.
Події в історичних ціснях можуть бути зміщені, особи переплутані/однак розуміння історичних явищ в них (як і оцінка діяльності історичних осіб) правильне. Спільним для всіх історичних пісень, по-перше, є те, що ідейно-тематичний зміст їх більше, ніж інших жанрів народної поезії, збагачується відображенням історичних подій, фактів, явищ і процесів, по-друге, те, що основу їх змісту становить багатовікова героїчна боротьба народу за незалежність батьківщини, за звільнення від соціального і національного гноблення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)