Особливою верствою українського населення були діди-жебраки. Як свідчать історичні документи, ці люди виконували свої Твори не просто з метою випросити милостиню. Вони утворювали своєрідні жебрацькі громади, які діяли за всіма законами напівтаємних братств (з певними умовами вступу та поведінки), подібно до кобзарських громад. їхній репертуар міг складатись із історичних пісень чи пісень-хронік, але вони також мали свої особливі пісні, які виконували, просячи милостиню. Ці пісні в народі та фольклористичній літературі 19 ст. називалися “просьбування”
Прошу тебе, отець-мати,
Низьким уклоном, покірним словом,
Даруй мені єдиную рубашечку, або убраннячко,
На грішнеє моє тіло прикриваннячко,
Прикрийте ж, отець-мати, моє грішне тіло,
Щоб од буйного вітру воно не марніло,
І од праведного сонечка не вгоряло,
Од морозу не вимерзало, од дощу не вимокало,
То так і вас прикриє Матір Божая чесним своїм омофором.
У них основний мотив – прохання допомоги: дати одяг, їжу чи хоч якісь гроші для існування, як правило, поєднувався з молитовними мотивами накликання добра і процвітання, прохання Божої милості
Син єдиний, Ісус Христос правдивий!
Зошли, Господи, ангела-хранителя у сей дом благочестивий!
Особливості побудови таких пісень полягають в тому, що вони, подібно до плачів, не мають силаботонічної структури, виконуються речитативом у супроводі музичного інструмента, що наближає їх виконання до дум. Така форма сприяє високому рівню їх імпровізації.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)