За результатами своїх багаторічних дослідів вчена К. Хорні прийшла до висновку, що невроз є психічним розладом, який викликається страхами та захистом від них, а також спробою знайти компромісні рішення конфлікту різноспрямованих тенденцій [1].
Водночас А. Маслоу також наголошує, що невроз – це неудача, хвороба нервів. Він звертає увагу на те, що у людини з неврозом людські та особистісні можливості виявилися згаяними, її світогляд і свідомість – звужені, здібності – пригнічені [2-4].
B. Мясіщев визначає невроз як хворобу, що виникає
Б. Карвасарський, М. Кабанов, В. Ковальов, А. Личко, Н. Феминська та ін. визначають неврози як психогенні захворювання, в розвитку яких істотну роль відіграє зіткнення особливо значущих, емоційно насичених стосунків особистості з непереносною для неї життєвою ситуацією (перш за все дефекти виховання в сім’ї).
C. Файнберг також відзначає, що при невротичних станах чи невро зах відбувається непродуктивна витрата нервової енергії, наслідком чого є прояви підвищеної дратівливості, бурхливі довготривалі переживання
При визначенні суті нейротизму ми відштовхувалися від концепції неврозу як хвороби особистості, яка обумовлена психічним травмуванням та проявляється в функціональних порушеннях нервово-психічної діяльності [8, с. 9]. При цьому зауважуємо, що невроз – це предмет аналізу медицини, тоді як нейротизм, нейротичні ускладнення – психології та педагогіки, зусилля яких скеровані на цілеспрямований розвиток людини засобами педагогічного впливу. У даному контексті завданням психології та педагогіки є:
– попередження, послаблення та подолання нейротичних усклад нень з метою нормалізації розвитку дитини (тобто корекція розвитку та виховання особистості);
– запобігання переходу нейротизму у невроз, переходу з галузі пси – холого-педагогічного впливу у галузь медичного втручання.
Таке розуміння суті нейротизму, вибір адекватного терміну для назви досліджуваного явища певною мірою відобразилися у працях Г. Айзенка, В. Гарбузова, Л. Дзюбко, Н. Д’якової, О. Захарова, О. Каірова,
В. Кащенко, Х. Копистянської, О. Миронова, M. Наєнко, І. Нєвського, Л. Пєрвова та ін.
За словником практичного психолога невротизм (нейротизм) – стан, характерний емоційною нестійкістю, тривогою, низькою самоповагою, вегетативними розладами. Окремо підкреслюється, що нейротизм не варто ототожнювати з неврозом, оскільки невротичні симптоми може проявляти і здорова людина [9, с. 416].
За “Оксфордським тлумачним словником з психології” нейротизм трактується двозначно:
1. Стан, який є невротичним, діагностований як невротичний.
2. Основне абстрактне ядро, яке є етіологічним базисом неврозу [10]. Л. Пєрвов, вивчаючи нейротизм, називає невротичні (або нейротичні
– уточнення наше) реакції акцентуацією, наголошуючи, що це, по суті, ті ж індивідуальні риси, але яким властива тенденція до переходу в патологічний стан і яка завжди передбачає посилення певної риси, одночасно наголошуючи, що ці порушення являють собою функціональні розлади нервової системи, але не мають пошкоджень органів та тканини і характеризуються зниженим настроєм, роздратованістю, втомою, станом неспокою, тривожного очікування, надмірними переживаннями стосовно малозначу-щих подій, нерідко хворобливістю, в’ялістю. Гостру чи довготривалу психічну травму Л. Пєрвов називає причиною нейротизму [11, с. 3-5]. Р. Овчарова у посібнику з практичної психології для початкової школи як невротичні реакції описує невротичні страхи, які можуть бути результатом довготривалих, невирішуваних хвилювань і тісно пов’язані з іншими невротичними розладами [12, с. 30-50].
У працях Г. Айзенка та його послідовників проведені широкомасштабні дослідження екстраверсії та нейротизму – двох основних, базових вимірювань індивідуальних відмінностей особової сфери людини, багато в чому успадкованих і біологічно обумовлених.
Вивчення літературних джерел з досліджуваної Теми дають можливість в основному з’ясувати чинники виникнення нейротизму, найхарактерніші його прояви у поведінці дитини та дійти висновку, що причини виникнення ускладнень психічного розвитку пов’язані не тільки з самою дитиною. Багато в чому вони визначаються впливом сім’ї, школи і соціальним оточенням.
У дослідженнях Т. Вісковатової, Л. Виготського, П. Дубініна, В. Кащенка, В. Кузьміної, В. Лебединського, Б. Ломова, І. Павлова, М. Рождєствєнської та ін. зазначається, що становлення особистості визначається як біологічною спадковістю, так і середовищем, тому формування особистості та дозрівання людського організму – це не два різних, паралельних чи навіть взаємодіючих процеси, а єдиний процес розвитку людини. Зазначається, що кожна людина, маючи унікальну генетичну організацію, володіє своєю нормою реакції, тобто способом реагування на соціальний і
Фізичний вплив середовища. Різноманітність людей, унікальність кожної людини за її генетичною конституцією, складає часом складні проблеми при її вихованні [13-19].
Виникнення у дитини нейротичних ускладнень значною мірою пов’язується з особливостями нервової системи та темпераментом. Темперамент залежний від типу нервової системи, дуже часто придушується вихованням, у дитини формується характер всупереч уродженій основі. Придушення темпераменту – поширена причина дитячого нейротизму [15-18].
В. Гарбузов, В. Ерніязова, О. Захаров констатують, що нейротичні ускладнення розвитку дітей зумовлені як мікросоціальними, так і біологічними чинниками, а частіше всього – їхнім сполученням.
Ряд учених [14-15] до біологічних чинників відносять:
– травматичні, інфекційні, токсичні та інші негативні впливи при заплідненні, у період вагітності, пологів жінки, у перші місяці та роки жит тя дитини;
– несприятливі успадковані риси;
– особливості нервової системи;
– темперамент. До мікросоціальних чинників вчені відносять:
– переживання вагітної жінки;
– недоліки сімейного виховання;
– несприятливі умови життя дитини у ранньому дитинстві;
– шкільну атмосферу [17-19].
Отже, теоретичний аналіз показує, що нейротичні ускладнення розвитку з’являються тоді, коли позитивні властивості особистості, не підкріплюючись у процесі спільної діяльності та спілкуванні з дорослими та ровесниками, втрачають глибину, проявляються все слабше, а ознаки нейро-тизму, навпаки, набувають більш наочного характеру. При цьому спостерігається поступовий відхід від активних форм взаємозв’язку з соціальним середовищем, ігнорування реалій повсякденного життя, праці, творчості. За таких обставин особистість, по суті, згортає свої людські якості та можливості, деградує як виразник культурологічних процесів, які відбуваються у суспільному і власному житті [17].
Проведений теоретичний аналіз доводить, що нейротизм і невроз мають однакові чинники походження, але різний термін протікання, однак нейротизм є первинним ускладненням розвитку особистості, а невроз – вторинне ускладнення як наслідок своєчасно невиявленого і невідкоректо-ваного нейротизму. Таким чином, для запобігання виникнення неврозу (хвороби) важливо помітити початкову його стадію – можливість появи чи появу нейротизму у дитини (ускладнення в розвитку), вжити правильних виховних заходів щодо його запобігання чи усунення. Іншими словами, невроз – це невиявлений своєчасно нейротизм, який при відсутності кваліфікованої допомоги перейшов зі стадії ускладнення (нейротизм) у стадію захворювання (невроз), із категорії педагогічного впливу (виховання) в категорію медичного втручання (лікування).
У результаті вивчення психолого-педагогічної літератури ми дійшли висновку, що нейротизм – основне абстрактне ядро, яке є етіологічним базисом неврозу, порушеннями емоційно-вольової сфери; стан, характерний емоційною нестійкістю, зниженим настроєм, роздратованістю, втомою, неспокоєм, тривожним очікуванням, надмірними переживаннями стосовно малозначущих подій, низькою самоповагою, вегетативними розладами, надзвичайною нервовістю, а нейротичні реакції – індивідуальні риси, котрим властива тенденція до переходу в патологічний стан.
Лілія Кравчук
Директор Олександрійської філії
Кіровоградського інституту
Регіонального управління та економіки
(2 votes, average: 4.00 out of 5)