Поезія Степана Руданьского від самої появи своєї викликала розбіжні оцінки, навіть заперечувалась як неповторне художнє явище і довгі роки пролежала без уваги… Творчість Руданеького спізнилися до читача, не справила за життя поета відчутного виливу на літературний процес. Але вона не вмерла в забутті. Йога славі, чна жаль, посмертній, можуть позаздрити і найбільші поети. Бо ця слава рік урік зростала не по вишуканих малолюдних салонах, а під стріхами й дахами мільйонів трударів, які часто-густо не знали й імені творця тих пісень і гуморесок,
Розквіт оригінальної творчості Руданеького припадає на десятиріччя, що вкладається в 1851-1861 роки. Це, як відомо, був час жорстокої реакції, коли всяка жива думка була гнана й упосліджена, коли, за словами Шевченка, “від молдаванина до фінна на всіх язиках” все мовчало, а кріпосницька Російська імперія невідворотно котилася до однієї з найбільших своїх криз…
Степан Ваеильозич Руданський народився 6 січня 1834 року (.25 грудня 1833 року за ст. ст.) в с. Хомутинцях Вінницького повіту на Поділлі, у пожівській родині. Сімейство Рудансь-ких було чималеньке, доходи ж парафіяльного
Лише кілька нижчих класів духовної семінарії в Кам’янці-Подільському, де потім працював у духовній консисторії, а незадовго до народження сина Степана прийняв Хомутинецьку парафію, де досі попував його батько. Отець Василь оберігав дітей від кріпацького середовища, зневажав рідну мову й народні звичаї. І навіть гадки не мав, що його зусилля марні, інакше навряд чи він узявся б так наполегливо готувати наймолодшому синові духовну кар’єру. 1841 року Степана віддали до Шаргородської бурси, де йому довелося пробути довгих вісім літ, після чого він продовжив навчання у Кам’янець-Подільеькій семінарії.
Обстановка в духовних закладах першої половини дев’ятнадцятого століття добре відома. Правда, попри всю гнітючу бурсацько-семінарську атмосферу Руданський вчився добре, а крім цього, ще й знаходив час для занять, які вже тоді цікавили його. Він захопився збиранням українських народних пісень, а сімнадцяти літ Степан Руданський сам почав віршувати…
Допитливого, здібного юнака, яким був Руданський, не могла не полонити народна творчість. У ній він міг знайти відповіді на десятки питань, котрі хвилювали його, на які офіційна наука не могла відповісти. З дум та історичних пісень, поширюваних по всіх усюдах безіменними кобзарями і лірниками, поставало перед ним героїчне минуле України. Він спраглим серцем усотував усю райдужну духовну красу народу, що променилася в його піснях, захоплювався веселою мудрістю простої людини, її хистом силою сміху вбити свого гнобителя – цей сміх іскрився з анекдота, жарту, приказки кожного простого подоляка.
В провінційній глухомані, крім тих нечисленних перлин світової культури, які можна було почерпнути, це було, либонь, найчистіше і найдоступніше джерело істинної краси. Можливо, саме з цього захоплення й починався Ру-данський-поет, у творчості якого фольклор зайняв місце невичерпної скарбниці тем, ідей, образів…
…У липні 1855 року Руданський, закінчивши семінарію, вирушив у далеку північну столицю. Атестат, у якому з усіх предметів стояло або “восьма хорошо”, або ж “отлично хорошо”, відкривав йому шлях у найпрестижніший навчальний заклад. Він і вирушив у Петербург ніби з метою поступити в тамтешню духовну академію…
Попереду було шість років навчання, років прекрасних і жахливих. Згодом, прощаючись з Петербургом, Руданський назвав його “горном пекельним, що немало рідної сили попалило” в ньому, проте й не жалкував, бо “сировим залізом з землею та іржею” потрапив до міста, воно ж його перетопило й перекувало і “сухим і твердим пустило од себе”… За самостійний вибір життєвого шляху довелося розплачуватися страшними злиднями.
Розрив з батьком позбавив його навіть тієї мізерної підтримки, на яку той був спроможний… Ясна річ, що голодні роки в Кам’янщ-Подільському, а потім у холодному туманному Петербурзі не могли не відбитися на здоров’ї Руданського. На останніх курсах академії він захворів на сухоти, і відтоді ця фатальна хвороба весь час висіла над ним дамокловим мечем, аж поки не звела в могилу. Руданський відзначався величезною творчою працездатністю, надзвичайною версифікаційною1 майстерністю. Очевидно, техніка віршування для нього не являла ніяких труднощів.
За датуванням творів ми бачимо, що Руданський за один день міг написати три, чотири, а то й п’ять гуморесок. Протягом якогось тижня взимку 1857 року він створив величезну казку “Цар Соловей”; в один день, 8 липня 1859 року, ним написані балади “Верба” й “Тополя”. Можна уявити, скільки могла б зробити для літератури ця талановита й працьовита людина, якби доля виявилася до неї хоча б трохи прихильною…
Влітку 1861 року Руданський закінчив навчання. З огляду на його хворобу керівництво академії просило міністерство внутрішніх справ використати випускника на цивільній службі. Руданський отримав призначення в Ялту на посаду міського лікаря.
1 вересня поет покидав Петербург. Сонячна Ялта подарувала поету небагато радостей. Платню Руданському поклали мізерну – дев’ятнадцять карбованців і п’ять копійок на місяць. Цього ледве вистачало для сплати квартири.
Особливо тяжко жилося йому перших два роки, коли доводилося харчуватися самою таранею, що, зрештою, призвело до тяжкого захворювання. Згодом, коли вдалося добитися додаткової роботи, становище трохи поліпшилося, але не настільки, щоб він міг вважати себе вільним від турбот про най-необхідніше. У вересні 1863 року Руданський писав братові: “Тепер я дуже якось став мило дивиться на людей, бо й мені якось зробилось лучче. Кінчилось уже (не знаю тільки, чи надовго) моє тринадцятилітнє голодування. …Я вже зможу каждий день свій обід мати. І тільки то що обід, а вечері іще за сії гроші мати не зможу…”
Михайло Комаров згадував слова друга Руданського, художника В. Ковальова, про виняткову скромність і доброту поета: “…Карі очі його світилися несказанною добротою, що була найкращою признакою його душі. Одягавеь він завсіди просто, як і жив. Недолюблював панів, зате бідних людей і сам любив, і вони його любили.
Занедужає, бувало, бідний чоловік,- зараз до лікаря Руданського. Цей і поможе, і грошей не візьме. Бувало й так, що бідному чоловікові немає де жити, щоб лічиться; Руданський дає свою хату, лічить, годує, чим Бог послав, і не жде ніякої заплати”.
Знесилений тяжкою хворобою, надломлений морально, Степан Руданський 3 травня (21 квітня за ст. ст.) 1873 року помер. Поезія ж його не помирала ніколи: народжена під вежами древнього Кам’янця, під похмурим небом Петрополя, вона жила в народі навіть у часи найбільших гонінь на українське слово і з кожним роком дедалі більше відкривала людям свої дорогоцінні скарби…
Лірична спадщина Руданського невелика: до останнього, академічного, тритомного видання творів поета увійшло всього тридцять чотири вірші. П’ятнадцять з них мають однакову назву “пісня”. До багатьох додані мелодії або ж позначено, що “голос свій”, тобто, що мелодія пісні належить авторові.
Всі пісні Руданського – це романси з народнопісенною основою або ж пісні (наприклад, “Сиротина я безродний”, “Ти не моя”, “Мене забудь”), що тяжіють до жанру пісні з літературною традицією.
Розкажіть про основні події життя С. Руданського та його суспільно – політичні переконання. Під впливом яких факторів розвивався талант поета? 8. Твори яких родів і жанрів писав Руданський?
Чому твори поета, які не були надруковані за його життя, не загубилися? Ким вони збережені?
(2 votes, average: 3.50 out of 5)