Миннезанг, німецька середньовічна лицарська лірика, складався із другої половини XII в. під впливом лірики провансальських трубадурів. Миннезингери, як правило, самі складали музику до своїх віршів, але теперішніми розповсюджувачами їхньої Творчості ставали звичайно мандрівні актори-шпільмани.
“Співаки любові” (так переводиться слово “миннезингери”) розвивали у своїй ліриці мотиви витонченого й відданого служіння прекрасній дамі, що вперше зазвучали в добутках трубадурів. У той же час миннезанг виявляє ряд оригінальних рис.
Нерідко їхні добутки пофарбовані в релігійні тони, хоча в основному поезія миннезингеров, як і поезія трубадурів, була світською. Лірика миннезингеров не відразу підкорилася вимогам куртуазности – культу високої любові. У ранньому миннезанге поряд із властиво куртуазним напрямком, пов’язаним із традицією трубадурів, існувало й інше – “вітчизняне”, або “народне”, що зародилося на південно-сході Германської імперії, у придунайських областях.
Поети цього напрямку –
Однак і в їхній поезії вже помітні куртуазні риси. Вони стали визначальними в куртуазній ліриці, що зародилася в безпосередній близькості від лицарської Франції, у прирейнских областях, і распространившейся потім по всій країні. У ліричних виливах німецьких миннезингеров, серед яких виділяються голоси Генріха фон Фельдеке, Фрідріха фон Хаузена, Рейнмара фон Хагенау, вишукано й захоплено виспівується “висока любов”, переливи почуттів і любовне томління поета, ураженого стрілою Амуру.
Любовна лірика миннезингеров, як правило, смутна, часом меланхолична.
На цьому тлі здаються особливо яскравими й життєлюбними Твори поета-лицаря Генріха тло Морунгена. Навіть у піснях про нерозділену любов земний мир не втрачає для нього своєї яскравості й многоцветности. Печаткою неабиякого таланта відзначені “пісні світанку” Вольфраму фон ешенбаха. Вершину німецької середньовічної лірики становить творчість Вальтера фон дер Фогельвейде, що зблизило миннезанг із народним життям, що використовувало пісню й шпрух – віршоване виречення морально-дидактичного характеру – як знаряддя політичної боротьби.
В XIII-XIV вв. миннезанг починає міняти свій характер, відбивши кризу, що почалася, лицарської культури. Із приходом у поезію Нейдхарта фон Рейенталя в лицарську лірику, сторонившуюся всього побутов і повсякденного, проникають побутові замальовки й сценки селянського життя з підкреслено прозаїчними деталями.
Серед поетів, пов’язаних із традицією Нейдхарта фон Рейенталя, обертає на себе увага Тангейзер, що стала згодом героєм популярної легенди. Тяжіючи до мотивів “низької любові”, до форм народної танечної пісні, Тангейзер підсміюється над безглуздими, з його погляду, умовностями куртуазного етикету. В XIV-XV вв. наступає захід миннезанга.
Випробовуючи тягар нових турбот, лицарі усе рідше звертаються до поезії, а саме куртуазне служіння в нових історичних умовах стає анахронізмом.
Властиво куртуазний елемент у поезії або відходить на другий план, поступаючись місцем побутовим замальовкам і міркуванням про стан сучасного суспільства, або стає предметом глузувань і пародій. Творчість німецьких поетів-лицарів – давно перевернена сторінка в історії європейської літератури. Але вона має неминущу цінність і з інтересом перечитується всі новими й новими поколіннями
(1 votes, average: 5.00 out of 5)