Традиція новоєвропейської лірики сходить до літературної школи, представники якої йменували себе трубадурами (від провансальського “знаходити”, “складати вірші”). Нововведення, привнесені в цю традицію на різних національних грунтах і в різні епохи – чи йде мовлення про творчість окремих геніїв або про цілі поетичні епохи, про звертання, що повторювалися на різних етапах, до скарбів народної поезії або до багатств інших культур, про посла, що не припиняється, Відродження впливі античності,- все це лише щеплення до потужного
XII і XIII вв. – епоха її розквіту.
До тої пори література, письмова словесність західноєвропейських народів була латиноязичной; паралельно з нею жила й розвивалася народна, але безписемна словесність на мовах, які оформилися через століття в сучасні європейські мови. Те ж було й з поезією в цілому, з лірикою зокрема. Уперше народною мовою ліричні виливи, облекшись у розмірену мову, зазвучали в трубадурів.
Трубадури писали на одній з романських мов – окситанском; ця Мова по^-стародавньому
Але окситанское слово звучало й звучить сьогодні не тільки в Провансі, а й в інших місцях. Завдяки трубадурам народна мова стала урівень у літературних і культурних відносинах з латинським – в історії європейської літератури почалася нова епоха. До трубадурів лірика була по перевазі церковної; вищі досягнення європейської латинської поезії раннього середньовіччя – в області поезії литургической і містичної.
Творцями її були, як правило, клірики; спроби світської поезії в цю епоху в остаточному підсумку важливі з культурно-історичної точки зору, але малоістотні з художньої, оскільки є лише риторичними вправами. Лірика трубадурів поклала початок ліриці світської й позначила кінець панування церковної поезії в європейській літературі. Поезія стала покликанням і справою рук мирян – хоча серед трубадурів зустрічалися й духовні особи
Трубадури не просто розширили коло ліричних тем (не цуралися вони при цьому й тим церковно-політичних, і религиозно-нравственньх, і містичних), вони затверджували верховенство мирської Теми над церковною. Вони створили нову школу духовних цінностей, не погоджену з навчанням церкви, нову культурну “міфологію”, де центром була поставлена людська особистість. Ліричне почуття виявилося вперше в їхній творчості самокоштовним, як прояв ліричного “я”, що отринули необхідне й неминуче для християнської лірики раннього середньовіччя постійне співвіднесення своєї реальності з реальністю вищої. Це другий полюс революції, зробленої трубадурами в літературній свідомості європейців
Трубадури залишили європейській літературі в спадщину самий образ ліричного поета – творця, що коштує вище всіх соціальних поділів, що служить тільки Красі. Недарма коротенькі напівлегендарні життєписи трубадурів, створені на заході окситанской поезії, століття через служили матеріалом для драм і поем. Трубадури створили першу літературну школу, що усвідомила себе саме такий, що виробила єдиний естетический ідеал, літературну програму, своєрідний кодекс життєвого й літературного поводження.
У трубадурів уперше в Європі сформувалося подання про специфічно поетичне слово як особою естетической і язикової функції, відмінної від всіх інших видів язикової діяльності, – подання, фундаментальне й для сьогоднішньої теорії літератури. Як би ні важливі були для всього наступного літературного й нелітературного життя європейських народів багато сторін поетичної творчості трубадурів (тематика: культ дами, саме поняття “куртуазности”; поетика: строфіка й ритміка, канонізація рими),- все це уступає по своїй історичній значущості абсолютній новизні для європейської поезії тих рис поезії трубадурів, про які йшла мовлення
. Лірика трубадурів XI-XIV вв. була плідним синтезом багатьох літературних елементів церковної латинської поезії й фольклору, арабських впливів і т. д. У свою чергу, вона виявилася вирішальним фактором в історії італійських, іспанських, англійських, португальських, німецької літератур. Звичайно тематична й віршована витонченість трубадурів на новому грунті на початку спрощувалася, як би блякнула. Але в сполученні з новими, місцевими елементами дуже незабаром поетичний матеріал, привнесений з Південної Франції, зацвітав новим пишним кольором:
Прикладом може служити творчість Данте й Петрарки, що добре знали спадщину трубадурів і многим у своїх досягненнях зобов’язаних ім. Перенос лірики трубадурів у немецкоязичние землі (менш сторіччя відокремлює перші вірші першого трубадура від ранніх німецьких наслідувань) позначив народження німецької поезії світського характеру – лірики миннезингеров, що склала целую епоху в історії німецької літератури. Спочатку й тут провансальські зразки перетерплювали спрощення
Але вже творчість таких майстрів, як Рейнмар фон Хагенау, Генріх фон Морунген, Вольфрам фон ешенбах, ставить німецьких учнів урівень із учителями, а лірика Вальтера фон дер Фогельвейде – одна з вершин світової поезії
(2 votes, average: 3.50 out of 5)