Едуард Асадов народився 7 вересня 1923 року в Туркменії, у м. Мари, у вірменській сім’ї. Батьки майбутнього поета були учасниками революції й громадянської війни. У мирні дні вони стали шкільними вчителями.
Після смерті батька в 1929 році сім’я переїхала на Урал, у Свердловськ, де обоє “пішли в перший клас” – мама вчителем, а син учнем. Тут він вступив у піонери, написав перші вірші й став комсомольцем
Потім – Москва й випускний бал в 38 – й столичній школі 14 червня 1941 року. А через тиждень – Війна. По комсомольському заклику
За роки війни пройшов шлях від навідника знаряддя до офіцера, командира батареї прославлених гвардійських мінометів (“катюші”). У битві за звільнення Севастополя в ніч із 3 – го на 4 травня 1944 р. був важко поранений і втратив зір
В 1946 р. надійшов у Літературний інститут ім’я Горького, що закінчив в 1951 році. Цього року вийшла його перша книга віршів “Світлі дороги”. У пресі виступив в 1948 році з уривками з поеми “Снову в лад”, присвяченої подіям Вітчизняної війни
Едуард Асадов багато їздив по країні, зустрічався на вечорах поезії із читачами. Пише нові книги. Одна з основних рис його поезії – загострене почуття справедливості.
Сприймаючи буквально як своїх особистих ворогів найлютіші пороки на землі, ведучи по них шквальний вогонь із всіх поетичних “вогневих засобів”, він як би простягає дружню руку испитавшему горі, ображеному або попали в лихо. Люди вдячні йому за те, що він зумів виразити й передати їх самі таємні почуття в мінути сумнівів, роздумів, радості й любові
Характерною рисою поетичного листа Асадова є звертання до самим животрепетним Темаа творам, тяжіння до гостросюжетного вірша, до балади. Він не боїться гострих кутів, не уникає конфліктних ситуацій. Навпроти, прагне вирішити їх із граничною щирістю й прямотою (“Наклепники”, “Нерівний бій”, “Коли друзі стають начальством”, “Потрібні люди”, “Розрив” і інші).
Боротися для того, щоб перемагати! – от головний пафос цивільної поезії Едуарда Асадова. Однак боротися успішно за світлі ідеали можна лише з найглибшою вірою в їхнє неодмінне торжество. І от отут насамперед хотілося б відзначити одну чудову здатність як Едуарда Асадова, так і його поезії – оптимізм. Оптимізм, у якому ні нальоту бодрячества, ні елемента пози, але саме искреннее життєлюбство й радість буття
Поет живе для людей. Люди вірять у свого поета. І у важкі, і в радісні мінути вони радяться з ним: розкривають збірники його віршів, пишуть йому гарячі й схвильовані листи. У добутках Асадова вони шукають і знаходять рядки, співзвучні їхнім думкам і почуттям, що відповідають на багато хвилюючих питань
Поет дорожить цією любов’ю, тому що немає нічого важней для художника, чим відчуття своєї приналежності народу. І така довіра – вища для нього нагорода
У лірику його багато віршів, здавалося б, особистого, навіть інтимного плану мають найчастіше звучання саме що ні на є цивільне: “Моя зірка”, “На порозі двадцятої весни”, “Я с вами завжди, товариші!”, “Моїй мамі” і інші. І в той же час значна частина цивільних добутків має яскраво виражену ліричну окрашенность: “Двадцяте століття”, “Батьківщині”, “Завжди в бої”, “Шурка”…
“Борюся, вірую, люблю” – ці слова стали як би девізом поета, його життєвим кредо. Але будь-який бій і будь-яка віра втратили б, напевно, усякий зміст без самого головного, заради чого варто жити на землі, тобто без любові. І от заради цього – те самого прекрасного почуття у світі живе, мріє й трудиться поет Едуард Асадов.
Ну а починається ця любов з високих і світлих почуттів до того, що ближче, важливіше й дорожче всього, а саме – до Батьківщини. Кількісно подібних віршів у поета не дуже багато. Але це єдино через особливе трепетне й дбайливе відношення до такій винятково дорогою й значній темі. Образ Росії, Батьківщини присутня в багатьох його віршах і поемах.
Згадаємо хоча б такі добутки, як “Завжди в бої”, “Росія починається не з меча”, “Лісова ріка”, “Про те, що втрачати не можна”, “Снову вмонтуй”, “Петрівна”, “Шурка”…
З віршами про Батьківщину самим найтіснішим образом зв’язані і як би є їхньою частиною й продовженням вірші про природу. І треба сказати, що поет не тільки знає й любить її, але, що саме коштовне, знаходить яскраві, свіжі й соковиті фарби для того, щоб образно, схвильовано передати красу рідної землі
У нього є цикл віршів про наших чотириногих і крилатих друзів. Досить згадати такі вірші, як “Дикі гусаки”, “Вірші про руду дворнягу”, “Пелікан”, “Ведмежа”, “Бенгальскийтигр” і інші. Вірші ці здебільшого драматичні, остросюжетни й несуть у собі великий емоційний розряд. Їхні герої виписані барвисто, опукло, зримо, зігріті більшим щиросердечним теплом і викликають у нас почуття гарячої симпатії.
Багато хто з них – своєрідний гімн відданості, вір ности, шляхетності й красі. І всі вони разом, і кожне окремо – це любов, замилування, гнів і жагучий заклик берегти все живуче на землі…
Ну а вінчає ліричну тему, тему любові, звичайно ж, любов кчеловеку.
Говорять, що любити все людство легше, ніж любити однієї людини. Погодимося, що в цьому жартівливому афоризмі є чимала частка правди. Едуард Асадов має здатність любити людей і людину. І любити не показною, а дуже світлою й чистою любов’ю. Схвильованим і пильним поглядом удивляється він в обличчя, у душі й долі
Ці хвилювання й ця любов прямо або побічно відбиті в переважній більшості його віршів: ” Балада про друга”, “Подруги”, “Непримітні герої”, “Дивачка”, “Золота кров”, “Пісня про мужність”.
Глибоко переконаний у тім, що любов висвечивает і викристаллизовивает все найкраще в людині, поет у своїй ліриці з усім жаром душі саме й ратує за цю більшу й теперішню любов. Хто не знає серед шанувальників поезії такого відомого вірша, як “Вони студентами були!.” Вірш про самовідданої, ніжної, але гордої й безкомпромісної любові. Або такі, приміром, вірші, як “Моя любов”, “Серце”, “Ти не сумнівайся”, “Любов і боягузтво”, “Я проводжу тебе”, “Її любов”, “Я можу тебе дуже чекати”. Кожне із цих віршів – це торжество сміливих і шляхетних людських почуттів, боротьба за любов, безкомпромісну, трепетну й чисту
Одна із чудових рис його лірики – це правдивість, вірогідність. Він не міркує про люб ви, про страждання або про щастя. Ні, він сам гаряче любить, радується або страждає. І читач чудово почуває це. Почуває й глибоко співпереживає. І коли у своєму вірші поет вимовляє слово: “Люблю!” – йому можна вірити. “Борюся, вірую, люблю” – ці слова немов би написані на творчому прапорі поета
Тема сочинениятическая амплітуда віршів Асадова досить широка. У книгах Асадова є все – від суворого драматизму до іскрометного сміху. У його прозі чимало місць, виконаних живого й світлого гумору.
Здавалося б, війна – важке й гірке випробування для душі людини. Пройти через жорстокий вогонь війни й зберегти в собі здатність посміхатися навіть у саму нелегку годину по плечу лише винятково мужнім і добрим людям
Едуард Асадов – принципово – жагучий, самобутній, вимогливий художник і дивно цільна й життєрадісна людина. Все його життя – це боротьба, пошуки й знахідки
(2 votes, average: 2.50 out of 5)