Зовсім нові завдання стояли в 20-і й 30-і роки й перед російською поезією. Вони випливали з вимоги виховувати в юному поколінні якості нової людини. Щоб створити нову поезію для дітей, потрібно було, опираючись на досвід російської класичної поезії, відмовитися від спрощеного зображення життя, від беззмістовних і статичних по сюжеті віршів, якими майоріли сторінки старих журналів
Відомий поет-сатирик Сашко Чорний висміяв у пародії “Сиропчик” дореволюційних дитячих поетес:
Дама, гойдаючись на гілці, Діти, у віконні рами Пікали: “Милі
Однак деякі з малохудожніх віршів проникали й у видання 20-х років. От, приміром, “виробничі” вірші для дошкільників:
Не забудьте й мене! Не яка-небудь я! А я – “Шестірня”! Я – свідома (В. Ангивцев. “Винтик-Шпунтик”.)
Намагалася друкуватися М. Соловйов-Алегро, що писало до революції й “перестроившаяся” після її. Вона склала вірш про два котів – лінивці й працьовитому.
Ну а якщо й пацюків він піймає, тоді Назвемо його просто героєм праці
Звичайно, не цей шлях пристосовництва, натягування старої форми на новий зміст став основним шляхом розвитку поезії в 20-і роки. Для дітей починають писати справжні майстри поезії. Ведучим став шлях, по якому йшли В. Маяковський, К. Чуковський, С. Маршак і багато хто інші. Із приходом у поезію для дітей В. Маяковського одержала истиино художнє втілення соціально-політична тема (“Казка про Симе й Пете”, “Прочитай і катай у Париж і Китай”). К. Чуковський, борючись проти статичності й млявості в поезії, використав свої спостереження над тим, як діти самі створюють вірші і як сприймають поетичне слово. Інтересам дітей відповідали задерикуваті, ігрові, гумористичні й у той же час вірші, що виховують.
Журнал “Дитяча література”, осмислюючи створене письменниками 20-х років в області поезії, відзначав: “Діти самі вибирали собі поезію, діти інстинктивно тяглися до комічного фольклорного вірша”‘.
Вибір гумористичних засобів залежить від того, якому дитячому віку адресована книга, які явища життя стають об’єктом гумору. Це добре відчувається по книжках К. Чуковського, С. Маршака, Д. X а р м с а, А. Введенского, С. Чорного, Ю. Владимирова. От невеликий жартівливий вірш С. Чорного, написане їм в 1921 році:
Ну-ка, діти! Ні, ні лев, ні слон… Хоробріше всіх, Хто хоробріше всіх на світі? маля, Так і знав – у відповідь усе хором Миша! співучо: Сам учора я бачив чудо, “Лев!” Як мишеня влізло на блюдо Лев! Ха-ха… Легко бути хоробрим, И в носа сплячої кішки Якщо лабети ширше швабри.
Не поспішаючи поїв всі крихти – що!
У ньому є ще деяка традиційність діалогу старшого з молодшим, але звучні, веселі ритми, близьке до розмовного мовлення побудова фраз, несподіваний гумор подобаються дітям. Опираючись на фольклорні лічилки й “перевертиши”, Юрій Дмитрович Владимиров (1909-1930) писав для дошкільників забавні, гумористичні вірші:
Я на ринок послав диваків Дав дивакам п’ятаків: Один п’ятак – на пояс, Інший п’ятак – на ковпак, А третій п’ятак – цак. (“Диваки”.)
А. Введенский відрізнявся любов’ю до повторів, паралелізму у віршованому мовленні, до використання дитячої мови:
Дядько Боря говорить, що Тому він так сердить, що Хтось на підлогу упустив Банку, повного чорнила, И залишив на столі Дерев’яний пістолет, Бляшану сопілочку И складну вудку Утікає сірий кіт, пістолета не бере, Тікає чорний пес, відвертає ніс, Розлетілися курки, бігають по вулиці Товстий, важливий, як скриня, тільки фиркає індик Не бажає сопілочки, не бажає вудки (“Хто?”.)
А. Введенский працював у жанрі балади, веселих віршів, побутової й революційної поезії
Серйозну роботу над стилем проводить Данило Хармс (Данило Іванович Ювачев, 1905(6) -1942 р.). Дія в його віршах часто розгортається уповільнено, воно розраховано спеціально на сприйняття дошкільника. Кожний рядок – подія й гра.
Дуже характерно щодо цього вірш-скоромовка “Іван Топоришкин”. В основі віршів Хармса твердий, стискаючий вірш схема повторів і параллелизмов. Схема точна, з ясними поворотами змісту.
Правильне, майже математично вивірене чергування ритмічних, синтаксичних і логічних одиниць. І в той же час нове значеннєве наповнення. У Хармса гра словом не формалістична, а педагогічно виправдана, що має завданням розвиток різних подань у дитини:
От і дідусь прийшов, Дуже старенький прийшов, У туфлях дідусь прийшов…
Хто прийшов, який дідусь, у чому він – на три питання відповідають ці рядки вірша Хармса “Іван Иванич Самовар”. У той же час вони в сукупності створюють виразний портрет старезного дідуся в домашніх туфлях. Д. Хармс, А. Введенский, Ю. Владимиров своєю творчістю затверджували, що веселої може бути дитяча книжка на будь-яку тему: науково-пізнавальну, соціально-побутову, історичну, революційну. Їхні вірші доводили, що художній Твір, написаний для дошкільника, повинне організовувати емоції, давати ритм переживань, радувати радість через гру викликати любов до праці й пізнання. Наприкінці 20-х і особливо в 30-х роках у поезії провідне місце належить образу сучасного героя, темі соціалістичного будівництва й виховання комуністичної моралі. С. Маршак веде з маленькими дітьми поетичну бесіду про сучасних людей і події (” Війна із Дніпром”, “Оповідання про невідомого героя”).
А. Барто пише вірші й віршовані повісті про дітей Російської країни й за рубежем. С. Михалков створює образ позитивного героя у веселій казковій поемі (“Дядько Степу”). Значний внесок у дитячу поезію внесли вірші й поеми Л. Квитко, Н. Саконской і ін. Вони вчать поетично бачити мир, любити радянську батьківщину
(2 votes, average: 2.50 out of 5)