У далеке минуле відійшла Велика Вітчизняна війна. Не лише ми, а й наші батьки знаємо її лише з кінофільмів, книжок, театральних вистав. Не довелося нам пережити пекельних жахів війни, не довелося почути, як гуркотить гарматний грім, побачити, як прожектори хрестять небезпечне небо.
Але й нині, читаючи про подвиг наших дідів та прадідів, добре розумієш, яку дорогу ціну заплатив народ, які важкі втрати він пережив, скільки переніс надлюдських страждань.
Мене дуже вразило оповідання Олександра Довженка “Мати”, у якому автор розповідає
Це можна вважати проявом усесвітньої материнської солідарності в боротьбі проти фашизму. Без малого два тижні Марія стерегла хату та годувала гостей. Коли ж їжа скінчилася, жінка пішла
Селяни добре розуміли, що Стояниха просить не для себе, а для когось іншого, але багато не питали й давали, хто що міг.
Не судилося Марії Стоян урятувати дорогих гостей, не судилося їй і себе врятувати. Під час перевірки німці знайшли льотчиків. На допиті жінка поводилася мужньо, бо розуміла страшну загрозу, яка нависла над усіма ними. Такої нежіночої мужності надавала їй материнська любов. Мати дивилася на селян, наче благаючи поглядом односельців, щоб ті визнали льотчиків за її синів. Їй не одмовили й нібито впізнали хлопців.
Селяни відчули несамовите бажання матері допомогти льотчикам. Навіть удова страченого партизанами начальника поліції підтвердила, що хлопці – то сини Марії. Удову вразив подвиг немолодої вже жінки-матері.
Про одне забула Стояниха, і це спричинило трагічний фінал: вона за багатьма турботами забула сказати хлопцям своє прізвище. Льотчиків розстріляли. Їхні останні слова були звернені до Марії Стоян: хлопці щиро дякували тій, що в лиху годину замінила їм рідну матір. Німці били Марію, а потім повісили на груші.
Василь, син Марії Стоянихи, скоро ввійшов із військами до рідного села. Відчуваючи велику тривогу за матір, він біг згарищем, яке недавно ще було селом. Василь бачив спалені садки, череп’я, трупи ворогів.
Аж ось син побачив матір, повішену біля власної хати. Цей епізод є невимовно трагічним.
Оповідання “Мати” було вперше надруковано в роки війни. Тоді, як і сьогодні, воно справляло велике враження. Я вважаю, що цей твір надихав бійців на безжальну боротьбу з фашизмом, викликав люту ненависть до загарбників.
Олександр Довженко звертається до кожного зі своїх читачів. Автор утверджує всеперемагаючу силу материнської любові. Велич подвигу Марії Стоян назавжди викарбовано в наших душах. “І хто ж не поклониться з живих і прийдешніх невмирущій красі Марії Стоянихи, матері, що просила милостині для дітей чужих?” – пише Олександр Довженко.
Оповідання “Мати” оспівує велич жіночої душі. Завдяки таким творам “наступні покоління виростуть чуйними, небайдужими до подвигу нашого народу за часів Великої Вітчизняної війни.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)