Все прекрасне на землі – від світла сонця, від кохання жінки, від молока матері. Суворими шляхами йшла наша Вітчизна до сьогоднішньої свободи і незалежності. Горді мужі Київської Русі, князі та воїни, відважні запорозькі лицарі заступали шляхи ворогам, воювали, боронили свій рідний край. А жінки тим часом оберігали домашнє вогнище, народжували дітей, омивали рани чоловіків-воїнів, молили Бога. Жінка продовжувала рід людський.
Наче зіткана з сонячного проміння, встає перед нами на путивльському валу Ярославна, заклинаючи сили природи
Образ коханої жінки оспівували усі митці. У кожного своя кохана, але всі разом створюють узагальнений ідеал української жінки: ніжної і вірної, чесної трудівниці, надійної жінки-Берегині, що зберігає в домі тепло. Світ завжди благословляє і сонце, що встає, і серце, що кохає
Симоненко) Цілу галерею жіночих образів створює Шевченко. Його жінки – знедолені і безправні, але скільки душевної краси у наймички – Ганни, що заради щастя сина відмовляється від можливості називатися його матір’ю. “Нічого кращого немає, як тая мати молодая” – говорить він. Матері вирощували героїв і геніїв, матері дарували свою любов не лише своїм власним дітям, як Марія Стоян з оповідання Довженка “Мати”. “Прощайте, мамо! – кажуть їй у останню хвилину поранені льотчики. – З вами і вмирати не страшно!” Сердечно говорить А. Малишко про “посивілу невмирущу матір двох десятків дочок і синів” – цілого загону. Велике материнське серце прагне відігріти весь світ.
Скільки пісень, віршів, інших творів мистецтва присвячено матері! Найчастіше образ матері – образ скромної, але величної душею селянки, “сивої горлиці”, яка “ночей не доспала”, що проводжаючи сина в життєву дорогу “рушник вишиваний на щастя – на долю дала”. Продовженням роду, теплом домашнього вогнища – усім завдячує мо ми їй. Не можна про це забувати:
Бо, хто матір забуває, Того Бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають. (Т.
Г. Шевченко, “І мертвим, і живим…”) Материнство – синонім людяності, добра, самозреченості. Матір усе готова віддати своїм дітям. Вклоняється світ таким матерям, благословляє це величне і ніжне ім’я – Ненька, Мати, Мадонна!
За них, рідних, билися завжди з ворогами захисники Вітчизни. Тож вклонімося доземно жінці, матері, яка в тяжкі роки війни та у буденній праці вміла бути і “сестрою-жалібницею”, і “жоною-трудівницею”, що оберігала і ростила дітей, вчила любити добро, правду, людей, несла вірність “як свічу ясну”. І хай збудеться мрія Тараса про ті часи, коли:
Врага не буде супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)