Страдницький образ матері в новелі М. Хвильового “Я ( Романтика)” (1 варіант)

Мати… Ця людина для кожного з нас є особливою. З першої миті життя схиляються над нами обличчя матерів, із тривогою та любов’ю вдивляються вони у своїх дітей, сподіваючись на їхнє щасливе майбутнє. І страждає, мучиться материнська душа, коли бачить, що не на праведний шлях стала її дитина.

Не один український письменник показав у своїх творах усю глибину такого страждання.

“З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія” – так починається оповідання Миколи Хвильового “Я (Романтика)”. Марією

звуть матір головного героя твору, чекіста, позначеного безликим “Я “, відданого борця більшовицької революції. Комунар ладен віддати все за перемогу ідеї, однак, коли він приходить додому, обриси ідеї блякнуть, розпливаються: то матір стоїть перед очима сина.

Удень він жорстокий й безжальний, засуджує на смерть ворогів нового режиму, працюючи на благо революції. А вже ввечері стає іншим, бо знає, що прийде додому і відтане там душею в материнських обіймах: “Вона підходить до мене, бере моє стомлене обличчя в свої сухі старечі долоні й схиляє свою голову на мої груди. Вона знову каже, що я, її м’ятежний

син, зовсім замучив себе. І я чую на своїх руках її кришталеві росинки”.

Немов маленький хлопчик, бездушний чекіст ніжно обіймає жінку, яка дали йому життя, і відчуває, що він – людина, а не гвинтик у механіці політичної машини.

Та не судилося Марії бути щасливою разом із сином, бо розкололося його людське “я”, коли побачив її в натовпі черниць. “Сину! Мій м’ятежний сину!” – лише ці слова промовила жінка, сумними очима дивлячись на таку рідну й таку вже далеку їй людину. У цю мить вона відчував, що її дитина – уже не її, а вірний син і солдат революції?

Однак тихо спускається з товаришками в підвал, покірно чекаючи па нирок від власної кровинки. І в цьому читач убачає паралелі, образу цієї жінки з образом святої Пречистої Марії, яка страждали, дивлячись на сина свого на хресті.

Такий самий хрест остаточного духовного розп’яття, страшний

Хрест революції бачить очі головної героїні оповідання, проте не може вона нічим зарадити, уберегти свого сина від тиску обставин, від душевного зламу, від вибору між силами світла й темряви.

Не здригнулася рука запеклого чекіста – ідеї революції важать для нього набагато більше, – і стріляє він у скроню тихій зажуреній Марії. Вона не просить помилування, не благає про порятунок, навіть слів докору не чутно з її вуст, лише “стоїть, звівши руки, і зажурно дивиться… “.

Не за своє життя переживає жінка, а за знівечену душу свого сина. Страшна мука бринить у її погляді, проте не менше страждання в її серці. До останку не віриться, що мати головного героя таки загине, та ось вона вже мертва, а по щоці тече “темним струменем кров”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Страдницький образ матері в новелі М. Хвильового “Я ( Романтика)” (1 варіант)