Параня – гордість матері (За оповіданням Т. Бордуляка “Перший раз”)

Она мала перший раз в своїм життю йти в поле жати,

І вже страх як з великою нетерпеливістю очікувала она того ранку…

Т. Бордуляк

Чотирнадцятирічна Параня, донька вдови Мариськи, цього літа мала перший раз працювати на полі нарівні з дорослими. Радість переповнювала серце дівчини, а ранок, коли вона повинна була вийти на жнива, “видався для неї якимсь великим празником”. Бідна дитина не розуміла того, що дитинство її скінчилося, скінчилися дитячі забавки й почалася “невсипуща праця так довго, як довго віку на сім світі”.

А

поки вона горда з того, що працює разом з дівчатами на виданні, співає й жартує разом з ними, не хоче відстати від дорослих.

Матір, дивлячись на доньку, тішилася своєю маленькою робітницею, “своєю потіхою на старі літа”, і згадувала себе в молодості: вона теж була моторна й роботяща. Мариська пишалася тим, що донька вдалася в неї й мріяла про щасливу долю для своєї Парані. Може, гадала вона, її по­сватає навіть якийсь заможний хлопець, і хоча б донечка її буде щасливою.

Параня витримала свій перший день, але відчула велику втому: “Вона виглядала мов та пташка, прибита сльотою, що опустила крильця й уже

не здібна до даль­шого лету”. Вона не співала, не жартувала. Зайшла до стодоли й упала на сіно, мов камінчик. Нарешті малень­ка робітниця зрозуміла, що таке праця нарівні з до­рослими.

Ручки й, ніжки в неї боліли так, що вона не могла ними навіть поворухнути, і дуже швидко дівчинку зморив сон.

Параня склала свій “іспит зрілості” матері на потіху й славу, навіки розпрощавшись зі своїм безтурботним ди­тинством, яке вже ніколи не повернеться.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Параня – гордість матері (За оповіданням Т. Бордуляка “Перший раз”)