Мені подобається наша привокзальна площа. Вона приваблює старовинною архітектурою залізничного вокзалу, збудувавши його ще у XІX столітті. На площі завжди багатолюдно. Приїжджі і просто мешканці міста, що прийшли сюди відпочити, милуються розкішними квітниками.
А музичний фонтан у центрі площі вважається одним з найкращих у місті. Якщо близько підійти, краплі колючих бризок приємно охолоджують розпашіле обличча в пекучий полудень. Привокзальну площу обрамляють тендітні ряди старовинних лип. Липи одна в одну – всі одного зросту.
Серед
Бджоли дзижчать на квітах, аромат лип змішується з пахощами петуній.
Про вікову липу на привокзальній площі я згадав у лісі, куди одного разу ми вирушили на вихідні. Там ми натрапили на липове товариство. Це немолоді дерева.
Неподалік росли інші листяні дерева, у їхніх кронах хазяйнували птахи. Але якщо на привокзальному майдані липи стиснуті асфальтом і життєвий простір їх позначений скромним квадратом землі,
Біля липи ми зробили привал. Я ліг на спину в густу траву і розглядав крізь липові гілки небесну синь, самотню хмарку. Десь недалеко дзюрчало джерельце, по моїх руках, які лежали у прохолодній траві, безстрашно повзали мурашки, я мимоволі згадав про міську липу.
Вона не чує голосів лісних мешканців, її огортають дивні пахощі лісних рослин; в її кроні не гомонять лісові птахи, біля підніжжя не снують ящірки. Замість лісового спокою міську липу непокоїть людська метушня.
Я вирішив зробити подарунок віковій міській липі. Я нарізав лісового дерНЯ обережко поклав його у целофановий пакет і, приїхавши до міста, обклав дерном підніжжя дерева. Із дерну одразу ж повистрибували лісні мураші. Вони попрям) вали вгору стовбуром липи, почали його обживати.
Може, мураші розповіданім” уть їй про лісові світанки і заходи сонця, а трава дерну, може, передасть віковій красуні пахощі лісу.
Я сподіваюсь, що трава приживеться на новому місці, бо тут часто проїздяти поливальні машини, які миють асфальт і напувають вологою липи. У кроні липи цвірінькають горобці, а мені здалося, що це гомонять лісои пташки. Я думав про те, що щоразу, коли я приїздитиму на привокзальну площу; на мене чекатиме не просто липа, а рідна мені, вигаднику, душа.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)