Цього року наша родина вітала із золотим весіллям моїх прадідуся з прабабусею. На цих урочистостях я вперше почув прислів’я “Добра дитина – батькам сад, лиха дитина – горе”. І вперше повною мірою відчув, спостерігаючи за розчуленим подружжям, яке це щастя – виростити дітей гідними людьми, пишатися їхніми досягненнями. Коли віншували ювілярів, часто шанобливо називали імена двох їхніх синів – справедливого й мудрого директора школи та вправного чуйного лікаря (мого дідуся).
Добрим словом відзначали й онуків – талановитого
Радіючи за прадідуся й прабабусю, я був щасливий з того, що друга частина прислів’я не стосується нашої родини. Мені навіть боляче уявити, що може переживати
А ось герой “Дива” Павла Загребельного Борис Отава дуже близький мені, передовсім шляхетністю. І тим, що він не просто пам’ятає батька, а гідно продовжує справу його життя. Я й сам хочу продовжити шлях, започаткований моїм прадідусем, зміцнений дідом і батьком, – стати працьовитим лікарем, а передовсім – порядною людиною.