ПЛАНИ – П. ТИЧИНА – ЕСТЕТИЧHE НОВАТОРСТВО ПОЕЗІЇ 20-Х РОКІВ XX СТОЛІТТЯ

11 КЛАС

ЕСТЕТИЧHE НОВАТОРСТВО ПОЕЗІЇ 20-Х РОКІВ XX СТОЛІТТЯ

П. ТИЧИНА

ПЛАНИ

Таїна життя і творчості П. Тичини

I. Батьки письменника. (Павло Григорович Тичина походив зі старовинного козацького роду. Батько майбутнього поета, Григорій Тимофійович Тичина, був сільським дяком і регентом і одночасно – вчителем “школи грамоти” Мати, Марія Василівна Тичина, походила також із родини священнослужителів і була на 11 років молодша від чоловіка.)

II. Велика родина. (Сім’я була багатодітна. Марія Василівна народила тринадцятеро

дітей, з яких живими залишилися дев’ятеро – чотири брати і п’ятеро сестер письменника. Павло Григорович був сьомою дитиною. Марія Василівна була ніжною і люблячою жінкою, але затурканою злиднями та горем.

Батькової платні Ледве вистачало, щоб не старцювати. Жили впроголодь, зате гарно співали.)

ІІІ. Прагнення П. Тичини до знань. (Хлопчик ріс дуже допитливим, змалку тягнувся до знань, до малювання. На його обдарування звернула увагу вчителька Пісківської земської школи Серафима Миколаївна Морачевська, вдячність до якої поет зберігав до останніх днів життя, бо саме вона порадила батькам вчи ти Павлуся

далі.)

1.У Чернігівській бурсі та семінарії. (Першим навчальним закладом була бурса в Чернігові (1900-1907 pp.). 9-річний Тичина, успішно пройшовши проби голосу, став співаком архієрейського хору при Троїцькому монастирі. Одночасно він навчався в Чернігівському духовному училищі.

Фактичною платою за це навчання були співи малого Павла в монастирському хорі. Після закінчення бурси навчався в Чернігівській духовній семінарії.)

2.Перші літературні спроби. (Саме на роки навчання в бурсі припадають перші літературні спроби Тичини. Починає він писати під впливом Олександра Олеся та Миколи Вороного. Перший відомий вірш Тичини “Синє небо закрилося…” датований 1906 роком.

У червні 1906 року помер батько Павла Тичини. Хлопець пише вірш “Під моїм вікном”, який був присвячений батькові, почуттям, які охопили дітей після його смерті.)

IV. Знайомство з Михайлом Коцюбинським. (Значний вплив на формування Тичини-поета мало його знайомство з Михайлом Коцюбинським, літературні “суботи” якого він відвідував з 1911 року. Там Тичина прочитав вірш “Розкажи, розкажи мені, поле”. За порадою Коцюбинського, Тичина надсилає кілька своїх віршів до редакції журналу “Літературно-науковий вісник”.)

V. П. Тичина – всебічно обдарована особистість. (1912 року з’являється перша публікація Тичини – вірш “Ви знаєте, як липа шелестить” у київському журналі “Українська хата”. Та не лише поезія вабила семінариста, Павло грав на гобої та кларнеті, вчився малювати. Спеціалісти вважають талановитими його автопортрет, акварелі, пейзажі, малюнки олівцем, радять вступати до Петербурзької академії мистецтв.)

VI. Пристосувався, щоб вижити. (Проголошення УНР Тичина сприйняв як найбільшу подію в своєму житті. Він відгукнувся на неї “Золотим гомоном” та іншими творами. Але час УНР виявився коротким.

Для Тичини це була трагедія, перший серйозний удар у саме серце. Щоб вижити, він вирішив пристосуватися, служити партії, а при цьому зберегти гідність, талант.)

1.Натхненний співець “краси нового дня”. (Славнозвісні вірші весни і літа 1919 р. – “На майдані”, “Як упав же він з коня…”, а потім вся збірка “Плуг” принесли Тичині славу натхненного співця “краси нового дня”. За гонорар Тичина купив цілу бібліотеку для своїх односельців. Але в селі панував голод і холод.)

2.1931 року вийшла збірка Тичини “Чернігів”. (Відчувалося, що її автор боїться за своє життя і готовий служити партії. В Україні відбувалися репресії, гинули невинні люди, серед яких і близькі друзі поета, а він оспівував систему, не ставав на захист жертв, а “оптимістично” проголошував:

Не заспокоїмось ми доти,

Аж поки з поля весь бур’ян не вирвемо.

А вирвем грізно.

Вірш поета “Партія веде”, надрукований у газеті “Правда” (21.11.1933), та однойменна збірка (1934) стали символом упокорення української літератури сталінізмові.)

3.Оцінка творчості Тичини цього періоду за кордоном. (Українські літературні критики за кордоном писали: “Комунізм – жахлива система. Поета Павла Тичину, Україні Богом даного, золотокларнетного, Москва спотворила, перемучила й перетворила на радянського віршороба. Тичина – геніальний поет з душею страхополоха”.)

VII Духовне відродження поетичного таланту митця. (У роки Другої світової війни П. Тичина під час евакуації перебував в Уфі, багато писав. У його збірках цього періоду “Ми йдемо на бій” (1941), “Перемагать і жить!”, “Тебе ми знищим – чорт з тобою” (1942), “День настане” (1943) переважає патріотично – оборонна тематика, художні і публіцистичні твори засвідчують певне духовне відродження поетичного таланту митця. Найбільшим здобутком Тичининої поезії воєнних часів стала поема “Похорон друга”.)

VIIIПартія пильно стежила за митцем. (Після війни Тичина перебував на високих посадах міністра освіти, депутата Верховної Ради УРСР та СРСР. Був топовою Верховної Ради України. Його двічі висували на Нобелівську премію, і щоразу з-за кордону: вперше – Асоціація англійських учителів (Велика Британія), вдруге – Гарвардський університет (США). З Радянського Союзу йшли лише відмови: Тичина знав, що з ним станеться, якщо він погодиться на Нобелівську премію.)

ІX. Гірке прозріння. (Наприкінці життя поет дедалі частіше почав доходити висновку, що змарнував свій талант, не зумів вповні розкрити свій талант в літературі. Він зізнався словацькому літераторові Мікулашу Неврлому: “Він єдиний (Євген Маланюк) мене розумів, він єдиний сказав мені правду… Усі інші мені брехали. Так воно й сталося… Від кларнета мого пофарбована дудка осталась…

Всі мені брехали, а він/один сказав мені правду”.

Помер П. Тичина 16 вересня 1967 р. Похований митець на Байковому кладовищі у Києві.)

“Сонячні кларнети” Павла Тичини – унікальне явище у світовій ліриці

I. Ренесанс української поезії. (Збірка “Сонячні кларнети” Павла Тичини вийшла в Києві в приватному кооперативно-видавничому товаристві “Сяйво” наприкінці 1918 року тиражем 1000 примірників. Як зазначає Д. Павличко. вона засвідчила, що розпочався ренесанс української поезії. Молодий Тичина намагається охопити найширше коло життєвих проблем: кохання, сенсу буття людини, життя і смерті, сутності людини та мети її існування.)

II. Тематичні групи збірки. (До збірки ввійшло 44 поезії, які умовно можна поділити на три тематичні групи.)

1.Усвідомлення законів природи і життя. (До першої тематичної групи на лежить лірика з пейзажними і любовними мотивами – “Гаї шумлять”, “О панно Інно…”, “Сонце” та ін. Для них характерна образність та відо браження розуміння законів природи. У цих творах утверджується думка, що природа – джерело життя, з неї людина черпає натхнення й оптимізм.)

2.Засудження жорстокості й насильства. (До другої групи належать вірші, у яких розповідається про горе, яке принесла народу Перша світова вій на – “Хтось гладив ниви”, “Іще пташки…”. У цих поезіях засуджується жорстокість і насильство. Поет майстерно передає найтонші настрої і почуття.)

3.Роздуми про революційні події та їх наслідки. (Третя група тематично поєднується з другою – це розповідь про революційні події та їх наслідки для України. Письменник із позицій власного розуміння добра і зла, справедливості й народної моралі осмислює, що несе революція українському на родові, – “Одчиняйте двері”, “По блакитному степу” та ін.)

III. Сонячний кларнетизм Тичини. (Характеризуючи лірику раннього П. Тичини, Ю. Лавріненко використовує термін “кларнетизм”, який походить від назви збірки письменника “Сонячні кларнети”. В українській ліриці це явище унікальне і неповторне. В чому його особливість? У тому, що Тичина символізм уміло переплітає з елементами авангардизму, імпресіонізму, імажинізму, а разом з тим – і неоромантизму, неореалізму та необароко.

Як зазначав Ю. Ланріненко, кларнетизм вказує на “активно ренесансну одушевленість життя”, перейняту енергійними світлоритмами, сконцентровану у стрижневій філо софській “ідеї всеєдності”, витворюючи поетичний всесвіт “гармонії сфер на рівні космогонічних концепцій та втаємничення в істину Вічно Сутнього, органічної єдності “мікрокосму” та “макрокосму”, суголосному ментальному “кордоцентризму” та антеїзму. Особливе місце в синкретичному кларнети і мі посідає панмузична стихія, котра приборкує хаос, постаючи домінантним принципом тичининської поетики, в якій відбився критично переосмисленим досвід народної пісні та символізму.)

IV. Найхарактерніша особливість збірки. (Багато дослідників вказують на му зичність “Сонячних кларнетів” як найхарактернішу особливість цієї збірки. “Насамперед музика” – цей заклик французького поета П. Верлена активно впроваджувався у життя в модерністській поезії кінця XIX – початку XX с і Теоретики і практики символізму не раз проголошували, що “поезія є внутрішня музика” і що “музика – скелет поезії”. І Тичині вдалося зробити те, чого так довго і без особливих успіхів домагалися модерністи: він знайшов не бачений досі синтез словесних і музичних способів вираження. П. Тичина досяг такого синтезу саме тому, що “озвучував” поетичний твір не тільки через сонорику слова, а й через його семантику. Основа художнього успіху П. Тичини полягає в тому, що він, спираючись на найвагоміші досягнення поетичної форми кінця XIX – початку XX ст., зумів у символістських пошуках вибрати для себе найцінніше, піднести його на новий, вищий рівень. Одночасно поет зберіг те основне, чого не могли зберегти символісти, – образну сутність слова.)