“Північні оповідання” Дж. Лондона

Творчість Джека Лондона, продовжуючи гуманістичні традиції американської літератури, відкриває її нові сторінки. Його діяльність охоплює всього 17 років, протягом яких створено понад 50 творів різних жанрів. Серед них найбільш відомі: романи “Мартін Іден” (1909), “Морський вовк” (1904), “Залізна п’ята” (1908), “Місячна долина” (1913); анімалістичні повісті “Заклик предків” (1903), “Біле ікло” (1906); книга нарисів “Подорож на “Снарку”, “Північні оповідання”.

Усі вони відображають безпосередній життєвий досвід

автора і містять елементи автобіографізму.

“Північні оповідання” Дж. Лондона. Цикл “Північні оповідання” – умовна назва ранніх творів Джека Лондона, з якими він входить у світову літературу.

Об’єднані єдиною тематикою, вони складають свого роду героїчний епос американської Півночі, що розповідає про “золоту лихоманку”, про важкі будні Клондайка, про красу і гармонію природи, про життєві драми людей. Між 1900 і 1912 роком Дж. Лондон друкує декілька їх збірників: “Син вовка” – перший з них, останні – “Смог Белью” і “Смог і маля”.

Тематика “Північних оповідань”:

тема боротьби сильної особистості зі стихією, утвердження моральних якостей людей, їхньої взаємодопомоги, дружби, людяності (“Біла тиша”, “Північна Одіссея”, “Любов до життя”, “На сороковій милі”); тема згубного впливу грошей на душу людини, романтичне протиставлення природи і цивілізації (“Людина зі шрамом”, “Тисяча дюжин”, “У далекому краї”, “Джис – Ук”); тема згубного впливу “копальневої цивілізації”, пов’язаного з насадженням пороків і деградацією особистості (“На кінці веселки”, “Те, чого не можна забути”); тема трагічної долі індіанців, зображення їхньої самобутньої культури, протиставлення шляхетності і мужності індіанців хижацтву “білих вовків” (“Ліга старих”, “Велика загадка”, “Мужність жінки”).

Особливості героя. Герої північних оповідань – золотошукачі, бродяги, мисливці, авантюристи, аборигени Аляски – індіанці й ескімоси. Справедливим є твердження про те, що для героїв Дж. Лондона неможливий традиційний розподіл на позитивних і негативних. Навіть ті, котрих жене на Північ золота лихоманка, повинні мати мужність, рішучість, сміливість, щоб зануритися в Білу Тишу.

Тому людське перемагає зле. Позитивний герой письменника – це людина, яка зосереджує у собі фізичну і духовну силу, здатна до самовідданої дружби і любові, великодушна і безкорислива, смілива і цілеспрямована. Таким героєм, “наскрізним” персонажем північних розповідей є Мелмют Кід (“На сороковій милі”, “За тих, хто в дорозі!”, “Північна Одіссея”). Письменник багатосторонньо зображує цей характер. Кід здатний протистояти беззаконню влади, узяти на себе турботу про вдову і сина друга, виступити мудрим порадником і помічником, сміливим і розважливим, показавши при цьому моральність і глибоке знання життя.

Це неоромантичний герой.

Своєрідність творчого методу Дж. Лондона. Поєднання романтичного і реалістичного визначає своєрідність північних оповідань. Риси реалізму – у детальному зображенні життя і побуту; у змалюванні соціальних умов життя; у реалістичній оцінці ситуацій; у правдивості розповіді.

Риси романтизму: екзотична обстановка; виняткові ситуації життя на Півночі; утвердження неоромантичного ідеалу – активної сильної особистості, здатної втілити бажане в дійсне.

Трагедія Мартіна Ідена як особистості і художника. Тема і проблематика роману. “Мартін Іден” (1909) – найбільш зрілий твір Дж. Лондона.

Його тема – доля письменника з народу, що прийшов до трагічного розчарування в сучасній цивілізації.

Проблематика твору: розвінчання зовнішньої культури буржуазії, за якою ховається її убогість і лицемірство; протиставлення ситості буржуазного світу життю простих людей, сповненого праці й простоти; проблема взаємин художника і суспільства; викриття буржуазного світу, у якому все є предметом купівлі-продажу: талант, успіх, кохання; співчуття до людей з народу, що зуміли зберегти кращі моральні якості.

Елементи автобіографізму. У якійсь мірі роман автобіографічний. Але подібність – не в загальних епізодах з життя Дж.

Лондона і його персонажа. Головний момент автобіографічності – спільність долі, шукань і прагнень його героя.

Шлях Мартіна Ідена до успіху. Роман охоплює невеликий проміжок часу. Усього за 5-6 років головний герой проходить шлях від простого моряка до успішного письменника, а потім до трагічної загибелі.

Його етапи відбивають процес духовного становлення творчої особистості з народу. Дія роману розгортається в декількох планах: особистому (кохання Мартіна до Рут Морз); соціальному (боротьба за місце в суспільстві); психологічному (осмислення сенсу життя); естетичному (погляди на суть мистецтва).

Випадково познайомившись з Рут, Мартін бере собі за мету завоювати її кохання. Мріючи про письменницький успіх, він сподівається, що, знайшовши славу й гроші, одержить і Рут. Однак його чекає розчарування: Рут та її буржуазна сім’я не приймають ідеалізм Мартіна і не вірять у його успіх. Не схвалюючи його потягу до творчості, Рут намагається наставити його на “шлях істинний”, тобто зробити з нього ще одного містера Батлера. Але й Мартін, ближче знайомлячись зі світом Морзів, виявляє духовну ущербність “вищого класу”, обмеженість Рут, яку він “переріс” у духовному й інтелектуальному плані.

Та й кохав він якусь ідеальну Рут, створену його уявою. На шляху до успіху талановитий письменник із народу розстається з іще однією ілюзією – щодо цінності письменницької праці і причин успіху. Тепер, коли друкують усе, що він пропонує, і платять великі гроші, він робить страшне відкриття: звеличують не його самого, а когось іншого, ними ж вигадану людину, і навіть не людину, а його багатство і славу. Безжалісна логіка підводить його до думки, що Мартін Іден – знаменитий письменник – усього лише “привид, вигадка черні”.

Успіх виявився не заслуженим плодом завзятої праці, а подарунком фортуни. Довгоочікувана слава не втішила переможця: занадто дорого він за неї заплатив. Приходить розчарування в пізнанні і в творчості, позбавлені смислу спроби повернутися в колишнє життя – адже далеко відійшов Мартін Іден від звичайних інтересів і потреб робочого люду.

Залишається одне лише мистецтво, але й тут Мартін відчуває творчу кризу.

Трагедія Мартіна Ідена. У чому причина трагедії письменника: у розчаруванні в людях? у відриві від реальності? у розплаті за тверезий розрахунок: “Спершу заробіток, а вже потім шедеври”? Автор не дає однозначної відповіді. Нереальною виявляється і спроба героя піти від себе, оселившись на Таїті вдалині від цивілізації.

Мартін Іден – герой-індивідуаліст. Зумівши піднятися над своїм соціальним оточенням, ставши “господарем долі”, він зазнав моральної поразки: його творчий успіх і багатство не принесли йому очікуваної радості. У романі показаний один із варіантів “американської трагедії”, що стала центральною темою в американській літературі ХХ століття – трагедія творчої особистості.

З теорії літератури

Неоромантизм – стильова течія модернізму, основною рисою якої є спроба перебороти розлад між мрією і дійсністю (що характерно для романтизму) завдяки активній сильній особистості, котра здатна втілити бажане в дійсність.