Пісні про боротьбу з польсько-шляхетськими загарбниками

Пісні про боротьбу з польсько-шляхетськими загарбниками

У період визвольної війни історична пісня як жанр досягає свого розквіту. Вона невідступно супроводжує історичні події, розповідає про діяльність конкретних історичних героїв, передає настрої і прагнення широких народних мас, відображає масовий героїзм, загальнонародне піднесення у боротьбі проти соціального та національного гніту. Не можна без гордості й захвату читати рядки:

Од нас, козаків, од нас, юнаків,

Ні один панок не вкрився.

Ой чи бач, ляше, як козак пляше

На

сивім коні горою.

З мушкетом стане, аж серце в’яне,

А пан од жаху вмирає.

Академік М. Т. Рильський, вказуючи на характерні риси історичних пісень і дум періоду Визвольної війни 1648-1654 pp., зауважував, що вони “позначені особливим піднесенням патріотичного почуття і національної самосвідомості українського народу, його героїзмом у боротьбі за своє визволення від поневолення і гніту”.

Народні маси, що повстали на боротьбу за своє визволення з ярма соціального і національного гноблення, – це головний герой багатьох історичних пісень періоду Визвольної війни 1648-1654 pp. Настрої, прагнення і почуття,

що огорнули маси на початку війни, з великою силою поетичного зображення передані в пісні “Розлилися круті бережечки”. У ній йдеться про повстанців, про народні маси, яким належить звільнити Батьківщину від поневолювачів.

Поетично це відтворюється в образі повені – “розлилися круті бережечки”. За допомогою образу червоної калини, що похилилася, символічно розкривається становище поневоленої України. Пісня закликає до бою, вселяє віру у неминучу перемогу:

А ми ж тую червону калину,

Гей, гей, та піднімемо:

А ми ж свою славну Україну

Гей, гей, та розвеселимо!

Український героїчний епос знайомить нас з багатьма безсмертними постатями захисників народу. Могутня енергія повсталих мас відчутна і в піснях, присвячених окремим героям Визвольної війни 1648-1654 pp. Такими героями є переважно відомі історичні особи, що очолили боротьбу, – Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс (Перебийніс), Нечай, Богун.

Народне хотів миритися зі смертю своїх улюблених героїв, вони залишалися завжди живими, продовжуючи боротьбу у фольклорних творах. Народ оспівував Богдана Хмельницького як блискучого полководця, розумного, далекоглядного державного діяча, який, ідучи за багатовіковими прагненнями свого народу, очолив боротьбу проти гноблення України польською шляхтою.

У піснях “Чи не той то хміль”, “Ой Богдане, Богданочку”, “Ой Богдане, батьку Хмелю” та ін. Хмельницький викликає захоплення своєю відданістю батьківщині, героїзмом у боротьбі за її визволення від шляхетсько-польського гніту. У пісні “Чи не той то хміль” оспівано перемогу українського народу над польсько-шляхетським військом 6 травня 1648 р. її героями є Максим Кривоніс, Батько Зиновій і запорозькі козаки, що брали участь у битвах під Жовтими Водами і Корсунем.

Богдан Хмельницький показаний непереможним воїном. Сила його – у тісному зв’язку з повсталим народом:

А я ляхів не боюся

І гадки не маю –

За собою великую

Потугу я знаю.

Богдан Хмельницький у народних піснях дещо ідеалізований, особливо там, де він виступає послідовним захисником найширших народних мас. Це пояснюється не лише бажанням трудящих бачити свого гетьмана саме таким, а ще й тим, що народ схвалював його політику, спрямовану на ліквідацію на Україні іноземного гніту.

Будова пісні “Чи не той то хміль” відзначається двоплановістю. Першим планом іде змалювання повсталого народу, його героїчної боротьби, очоленої Богданом Хмельницьким. Образ хмелю, який “коло тичини в’ється”, “у пиві грає”, проходить через усю пісню і ще виразніше відображає піднесення, енергію народних мас:

Чи не той то хміль

Що коло тичин в’ється?

Ой той то Хмельницький,

Що з ляхами б’ється.

Чи не той то хміль,

Що по пиві грає?

Ой той то Хмельницький,

Що ляхів рубає.

Другий план пісні – сатирично-викривальне змалювання розгрому польсько-шляхетського війська і гнітючого настрою польської шляхти. Для багатьох історичних пісень характерні елементи гострої сатири, звернені проти зовнішніх і внутрішніх ворогів вітчизни і народу.

Радість переможців, викликану розгромом шляхетських військ Вишневецького під Пилявцями, відтворює пісня “Гей, не дивуйтеся, добрії люди”. У цьому бою частину військ очолював Богдан Хмельницький, а частину – Максим Кривоніс, який у народних піснях майже завжди називається Перебийносом. Він “бравий козак”, “хоробрий”, “водить немного – сімсот козаків з собою”. Перебийніс, як і Хмельницький, Нечай, Бо-гун, оспівується в піснях у нерозривній єдності з народом. Його дії злиті з волею, діями повсталих мас.

Таке зображення героя стало поширеним у піснях періоду Визвольної війни 1648-1654 pp. У них відбилось усвідомлення народом своєї сили і ролі в суспільному житті і визвольній боротьбі. За силою героя завжди відчутна сила мас. Коли в пісні “Гей, не дивуйтеся, добрії люди” говориться, що Перебийніс “ляцькую славу загнав під лаву”, то разом з ним виступають і завзяті козацькі полки, сповнені віри у свої сили:

Нуте, козаки, у скоки,

Заберімося під боки,

Заженем ляшка, вражого сина,

Аж за той Дунай глибокий. ,

Хмельницький виступив на історичному терені, щоб захистити уярмлений і знедолений український народ. Він правив Україною так, як самостійний, незалежний володар. За це народ і прославив мудрого гетьмана та його сподвижників у піснях “Ой Богдане, батьку Хмелю”, “Гей, не дивуйте, добрії люди”, “Ой з-за гори чорна хмара” і в багатьох інших.

Гей, ну, козаки!

Гей, ну у скоки

Та заберімося в боки!

Загнали панів геть аж за Віслу,

Не вернуться і в три роки.

Та на захист стають козаки, які обороняють рідну землю і волю свого народу; серед них – на почесному місці Богдан Хмельницький, котрому присвячено багато дум та пісень. Він оспівується народом як досвідчений полководець, мудрий воєначальник, який не боїться того, що “іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди”. Адже за ним “велика потуга” – народ, що довіряє йому:

А я ляхів не боюся і гадки не маю,

За собою великою потугу я знаю,

Іще й орду за собою веду:

А все, вражі ляхи, на вашу біду. ?