Пісні-балади

Баладна скарбниця українського народу – одна з найбільших у світовому фольклорі. Сьогодні в ній відомі понад 300 сюжетних типів, не враховуючи великої кількості регіональних варіантів їх оприлюднення. Пісні-балади співалися на нашій землі ще за доби Київської Русі в надрах язичницької календарної та родинної обрядності. Та найпродуктивнішим періодом створення балад вважається XV – XVII століття, коли баладні сюжети народжувалися в умовах постійної боротьби народу з ханськими та султанськими завойовниками. В цей час поодинокі зразки пісенних

творів уже записуються, використовуються в художній та науковій літературі.

Виникнення козацтва з його героїчними походами, визвольна війна українського народу проти шляхтичів-поневолювачів спричинилися до сюжетно-тематичного збагачення балад, створення великого історичного циклу, який продуктивно поповнювався в усі часи аж до наших днів. Створені народом упродовж кількох віків, зафіксовані фольклористами в XIX і XX століттях балади дають можливість дослідникам визначити, що це – своєрідний жанр епічних у своїй основі пісенних творів з розгорненими гостродраматичними сюжетами, в яких реалістично

(не без елементів фантазії та міфічності) відображаються винятково напружені конфлікти чи фатальні збіги обставин в особистій, сімейній та громадській сферах народного життя. За тематичним спрямуванням балади можна розділити на такі групи: історичні та соціально-побутові, про родинні взаємини, про кохання.

Цей розподіл умовний, бо деякі соціально-політичні та інтимні мотиви перехрещуються в різних групах балад, посилюючи їхню пізнавальну та естетичну цінність. В історичному циклі відображені всі етапи боротьби українського народу проти зовнішнього і внутрішнього поневолення (набіги бусурманів, утиски з боку польської шляхти, закріпачення російським царатом). Історична дійсність подається не документальною фіксацією конкретних фактів і подій, а як художнє віддзеркалення їх через долі, переживання й трагедії масових учасників подій та історичних постатей. Найповніше балади відтворили конфлікти і драми родинного життя: між подружжям, братами й сестрами, батьками і дітьми, невістками, зятями тощо.

В українському фольклорі є близько півтораста таких сюжетів. Тут ми знаходимо гострі сутички між чоловіком і жінкою, зумовлені нерівним шлюбом, зрадою, підступним втручанням свекрухи, тещі в життя молодої пари. Окремий цикл складають твори про гірку сирітську і вдовину долю. У цих творах засуджується всяке насильство, егоїзм, скупість і бездушність, відстоюються кращі традиції сім’ї, взаємодопомога й вірність між родичами.

Серед балад багато творів про кохання та дошлюбні стосунки молодих людей. Відомі понад сто сюжетів на цю тему, де варіюються гострі ситуації і навіть трагедії, конфлікти між парубком і дівчиною, закоханими і їхніми батьками. В основу сюжетів лягли і нерозділена любов, і ревнощі, і чарування, і отруєння, і помста.

Балади започаткували співчутливе ставлення до обдурених, зрадливо зведених дівчат, покриток, порушили проблему, яка розвинулася в художній літературі, зокрема в творчості Тараса Шевченка. Крім незвичних, екстремальних сюжетів, предметною жанровою ознакою балади є те, що соціальна дійсність, історичні події передаються крізь призму особистих драм і трагедій з позицій усталених етичних принципів і норм народної моралі. Це посилює морально-дидактичний, повчальний потенціал фольклору. Трагічні розв’язки балад свідчать про те, що всякий злочин, всякий аморальний вчинок обов’язково повинен повернутися проти того, хто його заподіяв чи спровокував. Зло не може залишитися безкарним.

Законами народної моралі пройняті всі сюжети балад. Інколи морально-етичні принципи виокремлюються (переважно в кінці твору) у своєрідні настановчі заповіти – звернення героя, що став жертвою обставин чи людей.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Пісні-балади