Дослідження жанру української народної балади

Першим записом української народної балади вважають пісню про Стефана-воєводу “Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?”, яку чеський учений Ян Благослав у середині 16 ст. вніс до своєї рукописної граматики. У 1625 р. у Польщі окремою брошурою була опублікована українська Балада про козака і Кулину, були й інші поодинокі випадки публікацій українських балад у польській, чеській та ін. слов´янських літературах. У 1838 р. польський дослідник А. Панькевич у своєму виданні “Piesni ludu ukrainskiego” подає переклад українських пісень-балад.

У 1840 р. Л. Боровиковський

публікує переспіви народних казок російською мовою, також називаючи їх баладами (“Шість малоруських простонародних балад”). Окремим розділом подаються балади у збірнику Я. Головацького “Народні пісні Галицької і Угорської Русі” (1878). В. Шухевич виділяє пісні цього жанру під рубрикою “Поетичні оповідання”.

Поруч з ліричними та історичними піснями балади опубліковані у збірниках М. Максимовича, А. Метлинського, П. Чубинського, О. Роздольського, В. Гнатюка, Ф. Колесси, Б. Грінченка, Д. Яворницького; а також польських О. Кольберга, Е. Руликовського.

Баладу як окремий жанр почали виділяти

лише в 19 ст., однак історичних та теоретичних досліджень жанру небагато. Першою грунтовною розвідкою можна вважати праці О. Потебні про найдавніше записану баладу “Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?” “Малорусская песня по списку 16 в.” (Вороніж, 1876) та “Пояснення малоруських і споріднених народних пісень” (1887).

І. Франко – один з найретельніших дослідників баладних пісень. У працях “Жіноча неволя в руських піснях народних” ( Львів, 1883), “Студії над українськими народними піснями” (Львів, 1913) вчений аналізує генезу баладних мотивів, символіки, поетики.

Важливе значення для розкриття природи баладних творів, художньої специфіки жанру мали праці В. Охрімовича “Значення малоросійських весільних обрядів і пісень в історії еволюції сім´ї” (1891); М. Драгоманова “Розвідки про українську народну словесність і письменство” (Т. 1, Львів, 1899); Ч. Неймана “Малоруская баллада о Бондаривне и пане Каневском” (“Киевская старина”, 1902. – № 3); В. Доманицького “Баллада о Бондаривне и пане Каневском” (“Киевская старина”, 1905. – № 3); В. Гнатюка “Пісня про покритку, що втопила дитину” (“Матеріали до української етнології”. – Львів, 1919. – Т. 19-20); К. Квітки “Українські пісні про дівчину, що помандрувала з зводителем” (“Етнографічний вісник”, К., 1926. – Кн. 2); Ф. Колесси “Балада про дочку-пташку в слов´янській народній поезії”, “Народні пісні з Галицької Лемківщини” (1929), у хрестоматії “Українська усна словесність” (1938) він вперше в українській фольклористиці опублікував найбільше текстів цього жанру з їх варіантами.

На теперішній час найпомітнішими в дослідженні балади є праці П. Лінтура (“Народні балади Закарпаття”, Львів, 1966), книга Н. А. Нудьги “Українська балада” (К., 1970, в якій, однак, більше уваги приділено літературній баладі), а також праці С. Грици (“Мелос української народної епіки”, К., 1979) та монографія О. Дея “Українська народна балада” (К.: Наукова думка, 1986) та ін.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Дослідження жанру української народної балади