Ж. Делез і Ф. Гваттари, теоретики структуралізму, у своїй книзі “Ризома” (1976) виділяють два типи культур, що співіснують у наші дні – “деревну” культуру й культуру “кореневища”. Перший тип культури тяжіє до класичних зразків, зберігаючи за мистецтвом функцію наслідування природі, сформульовану ще Аристотелем. Символом мистецтва, що відбиває мир, умовно говорячи, що стає його фотографією, може служити дерево, що виявляє собою образ миру.
Втіленням “деревного” художнього миру служить книга. Для “деревного” типу
Сучасна культура – це культура “кореневища”, або “ризоми”, і вона спрямована в Майбутнє. Її втіленням є постмодерністське мистецтво. Книга-“кореневище” буде не калькою, а картою миру, у ній зникне значеннєвий центр. На думку авторів, нас очікує не смерть книги, а народження нового типу Творчості й читання.
Книга-“кореневище” буде реалізовувати принципово інший тип зв’язків: на місце вертикального зв’язку неба із землею, лінійної односпрямованості розвитку, детермінованості прийдуть безструктурні зв’язки.
Таке “кореневище” можна уявити собі як “тисячу тарілок”. Головним для читача стане не зміст книги, а процес читання, під час якого із книгою можна експериментувати, користуватися нею, як комп’ютерною мережею
Але всі ці футуристичні припущення торкають формального аспекту літератури, а не змістовний. Якщо застосувати до історії культури образ, створений Умберто Эко в романі “Маятник Фуко”, то за принципом маятника після остаточного руйнування старої системи цінностей, будь те соцреализм або поп-культура, почнеться зворотний рух, рух до знаходження змісту через творення нової реальності. Своє подання про літературу майбутнього поэт-постмодернист Юрій Арабів ще в 1994 році сформулював так: “Консервативна тенденція візьме гору, тобто буде відновлена духовна вертикаль, нагорі який – Бог, а нижче – все інше. У найбільш талановитих літераторів ця духовна вертикаль “уживется” з деякими стилістичними відкриттями епохи постмодерна. І, мабуть, правоту цих слів доводить сучасна російська література від Б. Акунина, що створює філігранні стилізації російської класики, до В. Пелевина, у творчості якого, на думку сучасного критика, відбувається з’єднання поетики постмодернізму із класичним філософським романом
Якщо ж маятник розладнався, то майбутнє літератури представляється більше песимістичним. С. Корнєв припускає, що література перетвориться в текст, що перекодує: “Ніхто не гарантує, що якийсь текст, якийсь комплекс ідей і вербальних сигналів, не може повністю дезінтегрувати вміст людського мозку й потім зібрати його заново, у потрібній комусь конфігурації. Першу частину проекту вчерне розробив постмодернізм, друга ще чекає свого творця.
Саме створенням такого вірусу й займається сьогодні Віктор Пелевин. І, на жаль, зупинити його на цьому шляху практично неможливо” (11;259). Може бути, уже сьогодні, додає С. Корнєв, він написав цю “фатальну послідовність букв”, і тепер ніхто й ніщо не зможе нас від нього захистити. А може бути, він зробив це ще вчора, і тільки “поступовість дії цієї зброї ще не дала нам його на собі відчути”.
Домінуючим типом культурної свідомості другої половини ХХ століття є постмодернізм – складний комплекс світоглядних установок і культурних реакцій, що орієнтується на концепцію миру як хаосу, позбавленого ло??ики й причинно-наслідкових зв’язків. Постмодернисти на відміну від представників попередніх періодів розвитку культури відмовляються від зображення об’єктивної реальності, створюючи власну модель миру
Найбільше повно концепція постмодернізму втілена в мистецтві, насамперед у літературі, тому що криза позитивізму, у результаті якого виникли два основних типи культури ХХ сторіччя – модернізм і постмодернізм, – обумовив розчарування в пізнавальних можливостях розуму й картині миру, створюваної природничими науками. В епоху постмодерна найбільш адекватною формою пізнання, завдяки властивій йому интуитивности, проголошується мистецтво
У літературі принципи постмодернізму спроектовані на стилістику. Постмодернисти використають прийом “гри”, багаторівневої організації тексту, що нагадує листковий пиріг, тимчасові зрушення. Одним із принципів постмодернізму є интертекстуальность, що проявляється в тотальній цитації
У сучасній літературі виділяється два напрямки постмодернізму, що зложилися в культурах Заходу й Східної Європи. Теоретизуванню західної традиції протиставляється политизированность російського постмодернізму
Примітки
Алюзія – прийом навмисного використання в тексті певних слів, словосполучень, поетичних фраз, що побічно співвідносяться з відомими фактами культури, особливий спосіб передачі додаткової інформації. При декодуванні алюзій мається на увазі певний рівень знання, тому що алюзії вводяться в текст без посилань і пояснень. Традиційними джерелами алюзій служать міфологічні, біблійні, літературні, історичні факти
Пастиш – (від італ. “опера, складена з уривків інших опер, суміш, попурі, стилізація”) – термін постмодернізму, що означає скорочену форму пародії, без схованого мотиву пародії, почасти самопародія
Ремінісценція – нагадування про інші літературні Твори через використання характерних для них мовних зворотів, ритміко-синтаксичних прийомів, схована літературна цитата. Прийом розрахований на пам’ять і асоціативне сприйняття читача
Структуралізм – структурно-семиотический комплекс подань, що розглядає всі явища доступні емпіричному сприйняттю як прояв глибинних структур. Завдання структурного аналізу – виявити закономірності побудови, властивим всім літературним текстам, визначити принципи структурування. Структуралізм створив понятійний апарат, заснований на лінгвістичній термінології, логіку й математичних формулах
Центон – (з панцира. “клаптева ковдра”) – літературний текст, повністю складений з рядків різних літературних творів. Художній ефект центона виникає в результаті контрасту колишніх контекстів кожного фрагмента при логічній упорядкованості нового цілого
(1 votes, average: 5.00 out of 5)